Про необхідність досягнення балансу між експлуатацією та збереженням природних ресурсів свідчить прийняття у 2015 році на саміті ООН підсумкового документа  «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року», що визначив 17 цілей сталого розвитку держав. Нагадаємо, що концепція сталого розвитку отримала загальне визнання після появи доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку в 1987 році. В ній під «сталим розвитком» розуміють розвиток‚ який відповідає потребам нинішнього покоління‚ не позбавляючи майбутні покоління можливості задовольняти свої власні потреби. Насамперед, вживання заходів з метою протидії зміні клімату та адаптації до її наслідків, відновлення екосистем і раціонального використання природних ресурсів поряд із заходами, спрямованими на подолання економічних і соціальних труднощів, мають сприяти забезпеченню сталого розвитку загалом.

Зокрема, нещодавно Папа Римський зазначив, що пандемія у світі є «відповіддю природи» на неналежну реакцію людини на проблеми навколишнього середовища. Крім того, Ватикан оголосив 2020-й Роком екології, який офіційно розпочався 24 травня. Ця подія приурочена до 5-річчя виходу у світ енцикліки Святого Отця Франциска «Laudato si’», що присвячена охороні довкілля. До речі, програма Року екології включає проведення Ватиканом круглого столу з питань екології у січні 2021 року в рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі. В свою чергу голова Католицької церкви є прихильником інтегральної екології, яка передбачає, що аналіз екологічних проблем не може відбуватися окремо від аналізу соціальних, економічних та інших проблем. У вищевказаному документі він підкреслив, що не існує двох окремих криз — екологічної чи соціальної. Є тільки одна-єдина складна соціально-екологічна криза, для подолання якої слід шукати інтегральні рішення. Водночас Папа Римський закликає держави подумати про спільний проект, який сприятиме гармонійній взаємодії людини та природи. З його точки зору, людство потребує укладення договору, який визначить «механізми управління для всього спектра природних суспільних благ». У цьому зв’язку варто зауважити, що 18 липня 2021 року генеральний секретар ООН Антоніу Гуттеріш, виступаючи з лекцією, присвяченою пам’яті Нельсона Мандели, запропонував державам прийняти новий універсальний міжнародний договір, який повинен забезпечити більш широкий і справедливий розподіл влади, багатства та можливостей. Він має охоплювати широке коло питань, включаючи сталий розвиток та охорону навколишнього середовища.

На нашу думку, в умовах поступової глобальної інтеграції та гострої необхідності визначення допустимих норм екологічної поведінки всіх держав у ХХІ ст. виникла реальна потреба у прийнятті державами міжнародного договору універсального характеру, спрямованого на збереження довкілля для теперішніх і майбутніх поколінь. Саме таким міжнародним договором має стати Екологічна конституція Землі.

Доречно нагадати, що в 90-х рр. ХХ ст. унаслідок всесвітньої екологічної кризи українські науковці з різних галузей знань висунули ідею щодо розробки та прийняття Екологічної конституції Землі, яку було офіційно представлено українською делегацією (Ф. Бурчак, М. Костицький, С. Кравченко, Ю. Туниця, Ю. Шемшученко) на міжнародній науковій конференції з проблем федералізму в Університеті Хофстра в місті Нью-Йорк. Крім того, учасниками конференції було прийнято резолюцію «Про створення нових організаційних структур міжнародного екологічного співробітництва» та передано її до ООН. За майже тридцять років незалежності нашої держави питання щодо доцільності прийняття міжнародно-правового акта в сфері охорони навколишнього середовища, який би став основним законом збереження спільної природної спадщини людства, неодноразово порушувалося офіційними особами на міжнародному рівні, але, на жаль, так і не знайшло подальшої підтримки. Вперше про розробку глобального природоохоронного міжнародного договору зазначив Президент України Л. Кучма на 19-й спецсесії Генеральної Асамблеї ООН в 1997 році. Натомість 24 вересня 2008 року на 63-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Президент України В. Ющенко виступив із промовою, закликаючи до міждержавного співробітництва в сфері охорони довкілля. Насамперед він зауважив, що Україна вносить ініціативу з розробки та укладення рамкової угоди — Екологічної конституції Землі, а також створення міжнародної екологічної організації під егідою ООН.

До речі, в 2017 році перший космонавт України, Герой України Леонід Каденюк вирішив зібрати підписи відомих астронавтів з усього світу під зверненням до ООН на підтримку Екологічної конституції Землі. Зокрема, він підкреслив, що прийняття цього міжнародно-правового акта в рамках ООН стане важливим кроком для забезпечення як національної, так і міжнародної безпеки та сприятиме припиненню воєнних дій у світі.

Необхідно підкреслити, що концептуальні основи Екологічної конституції Землі було обґрунтовано доктором юридичних наук, професором, академіком НАН України, директором Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Ю. Шемшученком, знаним фахівцем у сфері екологічного права, якого слід вважати одним із фундаторів цієї великомасштабної ідеї порятунку людства. Також дослідження в цьому напрямку проводили такі авторитетні вчені, як М. Голубець, В. Василенко, Е. Семенюк, М. Костицький, Ю. Туниця та ін. Серед зарубіжних дослідників значний внесок у формування методологічних засад Екологічної конституції Землі зробили П. Баррезі, Г. Хорік, Д. Беккер, Р. Фолк, Д. Фарлей та ін. Загалом в Україні було проведено три міжнародні наукові конференції з її розробки (2002 р., 2006 р., 2009 р.). На підставі всебічного аналізу поглядів різних вчених з цієї проблематики постає питання щодо правової природи, структури та змісту Екологічної конституції Землі. З нашої точки зору, Екологічна конституція Землі є універсальним міжнародним договором, в якому мають брати участь більшість держав світу, а в ідеалі — всі без винятку. Вона, безумовно, повинна стати основним кодифікованим актом у сфері міжнародного права навколишнього середовища, який покликаний врегулювати спірні природоохоронні відносини держав і закріпити принципи їхнього співробітництва. Під час розробки вищевказаного міжнародного договору має бути враховано положення Статуту ООН та міжнародно-правових актів, які регламентують міждержавні відносини в екологічній сфері. Варто приділити увагу систематизації в одному документі принципів міжнародного права навколишнього середовища, що знайшли своє відображення в таких актах міжнародного «м’якого права»: Стокгольмській декларації з проблем оточуючого людини середовища 1972 року, Всесвітній хартії природи 1982 року, Декларації Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку 1992 року та ін. Загалом Екологічна конституція Землі має закріпити такі принципи: невід’ємного суверенітету над природними ресурсами; незаподіяння шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, що перебувають за межами національної юрисдикції; превентивних дій; перестороги; «забруднювач платить»; природоохоронного співробітництва; спільної, але диференційованої відповідальності держав; попередньої оцінки впливу на навколишнє середовище; обміну інформацією та консультацій у сфері навколишнього середовища; міжгенераційної рівності та ін. У свою чергу стрижневими принципами повинні бути принцип сталого розвитку, екосистемний принцип і принцип екологічної безпеки.

Незважаючи на те, що деякі науковці вважають, що Екологічна конституція Землі є яскравим втіленням антропоцентричного підходу до охорони довкілля, в її основу має бути покладено вдале поєднання як вищезазначеного підходу, так і екоцентричного. До речі, на сьогодні наукові дослідження про стан навколишнього середовища та місце людини в ньому здійснюються в рамках такої науки, як інвайроментологія. Завдяки активній позиції громадськості та екологічних організацій до глобальних екологічних проблем навіть зародився соціальний екологічний рух, який отримав назву інвайроменталізм.

За своєю структурою Екологічна конституція Землі, по-перше, має включати розділ, в якому будуть визначено основні принципи співпраці держав у природоохоронній сфері, а також закріплено права та обов’язки громадян щодо раціонального використання, відновлення і збереження природних ресурсів. Насамперед йдеться про закріплення права на сприятливе навколишнє середовище, яке, на думку академіка НАН України Ю. Шемшученка, є відправною точкою для формування всіх інших екологічних прав людини, а його забезпечення — головною метою міжнародного екологічного співробітництва держав. По-друге, окремі розділи повинні бути присвячені правовій регламентації відносин держав з різних напрямків природоохоронного співробітництва (використання та охорона водних ресурсів, охорона атмосферного повітря, збереження та охорона біорізноманіття тощо). До того ж слід приділити увагу міжнародно-правовій охороні навколишнього середовища під час збройних конфліктів, особливо у зв’язку з серйозними екологічними втратами на сході України.

Крім того, при розробці Екологічної конституції Землі в контексті сучасної світової тенденції екологізації та декарбонізації економіки доцільно включити в один із розділів главу, норми якої регулюватимуть міждержавні відносини у сфері «зеленої енергетики». По-третє, окремий розділ має містити норми, які посилять міжнародно-правову відповідальність держав за дії, що завдають шкоди навколишньому середовищу. Це питання досі є дискусійним і недостатньо врегульованим на міжнародному рівні. По-четверте, з нашої точки зору, один із розділів має бути присвячений правовому регулюванню наукового співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища.

Встановлення діалогу між вченими з різних куточків світу та проведення ними спільних досліджень для збереження нашої планети має бути пріоритетним напрямом міжнародної співпраці. Крім того, Екологічна конституція Землі повинна визначити механізми контролю за дотриманням її положень. Варто зазначити, що науковці пропонують або створити доволі розгалужену систему органів контролю в рамках ООН, яка включатиме Раду екологічної безпеки, Міжнародну екологічну організацію, Міжнародний екологічний суд, Міжнародну екологічну поліцію та Міжнародний екологічний банк, або ж реформувати існуючі органи ООН в такий спосіб, щоб наділити їх новими функціями. На нашу думку, реорганізація системи органів ООН у будь-якому випадку є надзвичайно складним завданням, яке вимагає не тільки часу, фінансів, а й одностайності держав щодо кардинального перетворення деяких інституцій або створення нових. Чи зможуть існуючі органи повноцінно функціонувати після розширення своїх повноважень в іншій сфері? Чи буде діяльність запропонованих новостворених органів під егідою ООН ефективною? Ситуація ускладнюється тим, що все-таки ООН є міжнародною організацією з підтримки міжнародного миру та безпеки, до компетенції окремих органів якої належать і питання щодо охорони навколишнього середовища, а не міжнародною організацією винятково природоохоронного спрямування. До того ж комплексне перетворення системи органів ООН потребує перегляду її статуту. На наше переконання, незважаючи на перешкоди, з якими держави можуть зіткнутися при реформуванні ООН, в Екологічній конституції Землі має бути передбачено саме створення трьох нових структур під егідою цієї міжнародної організації — Міжнародної організації зі сталого розвитку та екологічної безпеки, Ради з питань охорони довкілля та Міжнародного екологічного суду. Безумовно, створення нових органів не є легшим завданням, ніж реформування існуючих, але таке рішення є більш раціональним з точки зору виконання ними своїх функцій. Насамперед Рада з питань охорони довкілля як допоміжний орган Генеральної Асамблеї буде головною інституцією для координації природоохоронної діяльності в рамках ООН та здійснення безпосереднього контролю за дотриманням положень Екологічної конституції Землі. В її межах мають бути сформовані за регіональною ознакою окремі комітети з охорони навколишнього середовища, які включатимуть підкомітети з різних напрямів природоохоронного співробітництва. Натомість Міжнародна організація зі сталого розвитку та екологічної безпеки, маючи статус спеціалізованої установи ООН, повинна сприяти співпраці держав у сфері забезпечення сталого розвитку та екологічної безпеки. Її членами мають стати всі держави — учасниці Екологічної конституції Землі. Зі свого боку Міжнародний екологічний Суд, функціонуючи не як арбітражний, а спеціалізований судовий орган, розглядатиме міжнародні спори щодо порушення положень цього міжнародного договору.

Загалом на сьогодні для реалізації ідеї про Екологічну конституцію Землі в життя держави мають об’єднати зусилля та дійти консенсусу з усіх спірних питань. Знаючи про можливість наближення екологічної катастрофи, деякі держави не вживають жодних адекватних заходів. Чому ж вони ігнорують гостру необхідність у прийнятті такого важливого міжнародного договору, який сприятиме збереженню довкілля для теперішніх і майбутніх поколінь? У чому причина? Насамперед це пов’язано з небажанням держав сприймати реальну ситуацію такою, якою вона є, та вкладати кошти у природоохоронні проекти, які не принесуть їм прибутку, а також відсутністю політичної волі до прийняття доленосних рішень. Не можна оминути й питання щодо низького рівня екологічної культури в суспільстві. Зауважимо, що не всі держави готові жертвувати зниженням темпів економічного зростання та втратою фінансових ресурсів заради «абстрактних» ідей порятунку людства. До речі, США вийшли із Паризької кліматичної угоди 2015 року, бо Президент США Д. Трамп не визнає проблему глобального потепління. Він вважає, що положення цієї угоди є «шкідливими» для американської економіки і надають суттєві переваги таким державам, як Китай та Індія. Яким чином переконати міжнародне співтовариство в доцільності прийняття Екологічної конституції Землі? Мабуть, у цьому нам зможе допомогти тільки наука. Як зазначав президент НАН України Б. Патон, наука є рушійною силою прогресу людства та єдино адекватним інструментом пізнання навколишнього світу і створення його достовірної картини. Саме авторитетні вчені можуть аргументовано переконати перших офіційних осіб держав та інших політиків не ігнорувати екологічні проблеми глобального масштабу, а діяти заради нашого спільного майбутнього.

Внесок українських вчених у розвиток ідеї про Екологічну конституцію Землі полягає не тільки в тому, що вони є її ініціаторами, а й у тому, що завдяки їм Україною вперше було порушено це питання на міжнародному рівні. Скликання спеціальної конференції ООН для розробки і прийняття міжнародного природоохоронного договору може стати важливим кроком на шляху до реалізації цієї ідеї. Зі свого боку держави мають приймати більш рішучі політичні рішення для її подальшого просування. Влада нашої держави повинна прислухатися до українських науковців та виробити чітку позицію з цього питання. У подальшій розробці проекту Екологічної конституції Землі, окрім науковців, мають взяти участь фахівці з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування та ін. Безумовно, це глобальне питання має бути обговорено й у парламенті.

Таким чином, заради збереження довкілля для теперішніх і майбутніх поколінь держави спільними зусиллями мають прийняти універсальний міжнародний договір — Екологічну конституцію Землі, яка закріпить новий механізм правового регулювання раціонального використання, відновлення та збереження природних ресурсів і сприятиме забезпеченню сталого розвитку та екологічної безпеки. Наша держава за активної підтримки українських вчених має усі шанси увійти в історію та реалізувати цю ідею на практиці. У цьому зв’язку доречно нагадати одне відоме латинське висловлювання: Scientia vinces, що в перекладі означає «наукою переможеш».

 

}
Яна ПАВКО, кандидат юридичних наук, юрист-міжнародник, науковий співробітник Інституту держави  і права ім. В. М. Корецького НАН України.