Проте дорога автомобілем через лісисту місцевість забирає приблизно 20 хвилин. На інтернет-ресурсах про населений пункт зазначено лише, що у 2001 році тут мешкало 176 жителів. Згадки про історію села годі й шукати.

Моя хата скраю

Подвір’я Людмили Радчук   першим зустрічає приїжджих з боку села Ремчиці. Жінка розповідає, що розташування будинку найкраще підходить для самоізоляції:

— Тут, у цих заростях, нас ніхто й не бачить. Наступна хата за 300 метрів звідси. А ми одразу на околиці живемо. Але це добре. Близько до лісу, худобі є де розгулятись. Навіть коронавірус нас не зачіпає тут.
Людмила Радчук мешкає з дочкою та двома внуками. Пенсіонерка розповіла, що живуть не по-багатому, але для дітей нічого не шкодують:

— Зараз саме пончики печу. Поки старший внук із садочка в Ремчицях прийде. Це за два кілометри звідси. Щоб прожити, тримаємо трохи господарства: гуси, качки, кури, пару кролів, козу й собаку Тузю. На городі також мусимо працювати. Часто по гриби ходимо. До речі, нині багато сюди приїжджають людей їх збирати. Та ще й на машинах цих крутих — «євробляхах». Але я знаю свої поляни, де ніхто не ходить. А так, то більше в Маслопущі й немає чого робити. Оце на грядку та по гриби.

Жінка точно не знає, чому село має таку назву, але радіє, що тут живе, адже постійна праця зміцнює імунітет. Тому жодного коронавірусу не боїться:

— Мені вже давно кум розповідав, що буде після свинячого та курячого грипу хвороба, втричі сильніша за попередні разом узяті. От тепер думаю, що це ця «корона». Тому стараюсь імунітет свій підтримувати. Зранку виходжу босою на росу й козу на пашу виводжу. Так сама загартовуюсь і всім раджу.

«Школа» для п’яти учнів

Традиційної школи в Маслопущі немає. Натомість є індивідуальне навчання. Тамара Гриневич, вчителька початкових класів, навчає п’ятьох дітей у трьох класах (на знімку).

— Це в нас не школа навіть. Ми належимо до Стрільської, як її класи. Загалом навчання в нас індивідуальне для кожного учня, але батьки погодилися, щоб діти різного віку разом ходили на заняття. У нас є приміщення, чому б його не використовувати. Клас великий, усі точно помістяться. Уроки починаються о 10-й годині ранку й тривають залежно від їхньої кількості, — розповідає Тамара Гриневич.

Педагог працює на півставки. Щодня їздить із Сарн у село велосипедом, адже потяг, що курсував через Маслопущу, скасували.

— Чесно кажучи, це найбільша проблема. З села в Сарни люди за продуктами теж велосипедами мусять їхати. Не розумію, чому багато потягів відновили, а цей, що на Білорусь, ні. Велосипедом сюди їхати дуже тяжко. Це ж і в дощ, вітер. А як зима буде, то навіть не знаю, що робитиму, — бідкається педагог.

Люди не хочуть тримати худобу

Пастух Василь і його тезка з восьмої години ранку випасають худобу. Сьогодні їхня черга. Наразі в селі 18 корів.

— Раніше було три стада по 25 голів. А нині так, «рештки». А що ж. Люди не хочуть тримати худобу. Молодь виїжджає, бо роботи немає. Самі бачите, яка тут розруха. Дорогою їдеш — хати зруйновані або скоро розваляться. За мій вік, вважай, село наполовину населення зменшилось.

«Оптимізація» фельдшерсько-акушерського пункту

Вікторія Круглик (на знімку) із Сарн через те, що потяг не курсує, теж змушена добиратися в Маслопущу самотужки. Жодного маршрутного сполучення також немає. Про автобусну комунікацію нагадує лише занедбана зупинка. Медпрацівниця приїздить скутером, доставляє сама й усі медикаменти. В селі, завдовжки 4 кілометри, мешкають 126 жителів. На кожний виклик жінка також виїжджає особисто. Розповідає, що через реформу з 23 жовтня працюватиме на півставки:

— Я навіть сама ще не знаю, яку заробітну плату мені виплачуватимуть. Але що ж зробиш. Така оптимізація.

ФАП розташований у будівлі школи. Старе приміщення перебуває в аварійному стані ще з 2005 року. Вікторія Круглик каже, що в осінній період люди частіше почали звертатися по допомогу, але одразу заспокоює — це типовий процес:

— Ось сьогодні дві особи приходило з ГРВІ. Вчора виклик був. Це звичайні сезонні захворювання, й з коронавірусом вони не пов’язані. Хоча помітно, що люди переймаються своїм здоров’ям. До мене в кабінет без маски ще жодного разу ніхто не зайшов.

Грибний сезон

Маслопущанка Лідія Пригарська (на знімку) за дві години встигла назбирати повну корзину зелениць. Жінка ходила на тихе полювання змалечку. Тому всі місця знає. Хоча зізнається — сезон завершується:

— Та зранку трохи пройшлася лісом. Скільки назбирала! Зараз уже мало грибів. Тільки мухоморів повно.

Олександр Пригарський теж встиг до обіду назбирати два пакети грибів. В одному вже звичні зелениці, а в іншому ексклюзив — кози. Останні чоловік особливо полюбляє їсти смаженими.

— Гарно відварити, посмажити з цибулею — смакота. Тільки от ходити довго потрібно. Ще як із дому йдеш, то нічого страшного, а коли назад, то вже ноги від втоми не хочуть йти, — жаліється Олександр.

До Маслопущі немає жодного громадського транспорту, вона схожа на відокремлений населений пункт, оточений лісом. Усе ж місцеві жителі свій край люблять саме за розташування та неперевершену природу.

Сарни Рівненської області.

Фото Василя СОСЮКА.