На знімку: воїни, які відбили «КамАЗ» російської армії, а премії за трофей виплатили іншим.

Під час нашої зустрічі тримав у руках документ із символікою російської армії. «Хто ще сумнівається, що на Донбасі воюють росіяни, нехай звертається до мене, покажу відбитий у бою трофей», — каже чоловік. Про який трофей йдеться?

Тридцяту бригаду Данилюк неспроста називає своєю. Служив у ній двічі. Перший раз у 2014-му, коли захищали Дебальцеве. Тоді йому, колишньому десантнику, було 43 роки. Повістку отримав його син. Однак батько зумів переконати офіцерів військкомату, що його досвід строкової служби у десантних військах знадобиться на Донбасі більше, ніж необстріляного хлопця. Після поранення довго лікувався, переніс 16 операцій, встановили третю групу інвалідності. Повернувся до звичної для нього фермерської справи — обробляв землю в одному із сіл Літинського району. Не сподівався, що доведеться ще раз повернутися у бригаду.

«Приїжджай, у нас некомплект»

— Коли хлопці сказали: «Приїжджай, бо у нас некомплект», — я подумав і зібрався в дорогу, — розповів Віталій Данилюк. — З таким проханням телефонували не тільки мені. Дехто з наших, хто служив у 2014—2015 роках, також повернувся у свою роту, щоб продовжити службу.

12 лютого 2019-го Данилюк тиснув руки побратимам у розташуванні 30-ї бригади. Тільки місце дислокації тепер у підрозділу було іншим. Бійці виконували завдання в районі Операції об’єднаних сил на Луганщині. Відслужив понад два роки. Нещодавно прибув додому. Про нинішню ситуацію на Донбасі каже так: «Перемир’я, про яке так часто повторюють високі начальники, існує тільки на словах. Запитайте у хлопців, які стоять на передній лінії, — тоді почуєте, яке там перемир’я. Можу сказати те, що бачив на власні очі, — війна на Донбасі не припиняється. Хто не вірить, поїдьте, подивіться, тоді все зрозумієте».

Віталій Данилюк зберігає згадку про свою першу поїздку на Донбас. Це документ, що підтверджує участь у боях російської армії. Саме цей факт всіляко намагаються заперечити не тільки у Москві. Те саме повторюють представники п’ятої колони у нашій країні.

Технічний паспорт на автомобіль російської армії марки «КамАЗ» є доказом того, що техніка на Донбасі не з шахт, а з Росії. Наявність цього документа підтверджує ще й те, що саме група Данилюка захопила у полон цей трофей на колесах.

Як розповів співрозмовник, сталося це 24 лютого 2015-го. Бій біля села Нижнє Лозове на Донеччині розпочався того дня близько дев’ятої ранку. Тоді й відбили військовий автомобіль у росіян.

— Нас дев’ятеро йшло у розвідку, — розповідає Віталій Данилюк. — Село було в низині. Там декілька хат, у яких ніхто вже не проживає. Росіяни заїхали на тентованому «КамАЗі». Їх було більше, ніж нас. Та ми заскочили зненацька. До того ж наша позиція була значно вигідніша: ми — вгорі, вони — внизу. Біля нас був будинок і зо п’ять старих дубів з товстими стовбурами. Гарний захист від обстрілу. Вирішили одночасно вдарити з гранатометів. Потім — з автоматів. Вони трохи відстрілювалися, але не встояли — втекли.

Як пояснив співрозмовник, довелося викликати на допомогу БМП, аби взяти на буксир відбитий «КамАЗ». В автомобілі виявили неабиякі трофеї.

У кузові — 60 автоматів, а в кабіні — планшет

За словами Данилюка, у кузові «КамАЗа» було 60 автоматів. Більше вразила інша знахідка — планшет. Як стверджує старшина, на ньому вони побачили жахливі кадри: сфотографовані тіла убитих українських військових.

— Ще страшнішим виявилося відео, яке знайшли на планшеті, — каже Данилюк. — На ньому видно, як ногами перекидають голову когось з наших бійців.

Запитую його, ви самі це бачили чи вам тільки розповідали?

— Сам! Особисто! На власні очі! — з притиском у голосі чітко вимовляє кожне слово старшина.

Коли відбуксирували автомобіль у розташування, там був присутній начальник штабу підрозділу саперів. «Він нам сказав, що машину треба відправити у Краматорськ як доказ для розслідування Військовою прокуратурою, — продовжує Данилюк. — Ми нічого не мали проти. Обіцяв, що нас подадуть на відзнаку. Тим паче тоді оголосили про преміювання за захоплену ворожу техніку. Як було не вірити полковнику? Але час минав, а про виплати ніхто нічого не говорив. Згодом дізналися, що машину відремонтували і нею вже користуються інші. То чого ми не могли залишити її в себе?».

Техпаспорт на автомобіль російської армії бійці, які відбили машину у бою, не віддали нікому. Залишили як доказ, що це їхній трофей. Чоловік показує документ з написом «Военная автоинспекция», номером реєстрації, зображенням зірки.

Через деякий час після того, як трофей забрали у Краматорськ, зателефонували полковнику. Той відповів, що пам’ятає про них. Заспокоїв, мовляв, не хвилюйтеся, нагорода знайде своїх героїв. Потім перестав брати слухавку. Через інших бійці групи Данилюка дізналися, що за захоплений автомобіль російської армії відзначили саперів з підрозділу того самого полковника.

Вони поскаржилися «нагору». Приїхали перевіряльники і повідомили, що двічі відзначати за один і той самий трофей не можна. «Мені сказали, що представлять до нагороди орденом, — розповідає Данилюк. — Але я відмовився. Бо ж не один був. Це несправедливо. Таке ось в армії буває. Документ у мене, а відзначили інших». При цьому уточнює, що планшет з тими страшними знімками передали в СБУ.

— Прізвище того полковника пам’ятаю досі, — каже Віталій Данилюк. — У житті буває таке, на що не сподіваєшся. Може, колись доля зведе з ним на одній стежці, попрошу розповісти, як він так зумів обдурити тих, хто ризикував життям. Не гроші мене цікавлять. Несправедливість допікає!

Вінницька область.

Фото надано Віталієм Данилюком.