ФАП розміщений у старенькому «фінському» дерев’яному будиночку.

А ще — відбулось чимало «медичних» новосіль: ПЛР-лабораторія у Вараші, амбулаторія у Більській Волі, приймальне відділення у Рівненській обласній клінічній лікарні...

Обділені увагою

Медики з віддаленого поліського села Глинне колишнього Рокитнівського, а нині Сарненського району, яке входить до Березівської сільської територіальної громади, звичайно ж, раді за колег, хоча самі вони обділені увагою місцевої влади, яка навіть листівкою чи по телефону не привітала їх зі святом. А голову Березівської громади Миколу Маринича глиннівські медики навіть в обличчя не знають, бо не бачили ніколи.

Те, що медики не знають голову своєї громади (Глинне після об’єднання сільрад увійшло у Березівську ТГ), вже багато про що говорить. Але якщо бути об’єктивними, то і до об’єднання попередня глиннівська влада не дбала про медицину. Ні, глиннівські медики не скаржаться — для цього у них просто немає часу. За них заступилися жителі села (а тут чимало читачів «Голосу України»), яким важко споглядати за тим, в яких примітивних умовах доводиться працювати завідувачці ФАПом Галині Лесковець, фельдшеру Світлані Ходакевич та патронажній медсестрі Марії Дробуш. «Та й ми, — пишуть люди, — заслужили, аби нас лікували в нормальних умовах. Чим ми гірші за тих, кому за кошти Світового банку побудували нові лікарські амбулаторії? Чому наше село не увійшло до тих 38 щасливчиків. Адже воно зазнало впливу аварії на ЧАЕС — люди хворіють. Чому в області одним густо, іншим пусто: одним районам по п’ять амбулаторій, нам — жодної?» Зауважу, що це запитання швидше за все до обласної влади.

Глиннівці пишуть, що їх ФАП розміщений у старенькому «фінському» дерев’яному будиночку, який побудували ще у 1957 році. Вони й сфотографували та переслали знімок приміщення. З умов — вода у відрі з колодязя, пічне опалення... Грубки димлять, і медики не можуть дати ради, хоча самотужки стараються підтримувати у медзакладі бодай елементарний порядок. З обладнання бачили лише прилад для вимірювання артеріального тиску та старенький кардіограф, який дістався у спадок від когось. Медики роблять кардіограму, але «прочитати», «розшифрувати» її повинен кардіолог. А його в селі нема. Так само, як і сімейного лікаря у селі з населенням понад 3,6 тисячі людей!

«Та й хто сюди, до нас, у глибинку приїде? Чим можна заманити лікаря? Ні тобі умов нормальних, ні житла і перспективи його тут отримати, ні гідної зарплати, — пишуть мешканці Глинного. — Оскільки не мали вибору, змушені були зареєструватись у сімейних лікарів в селищі Рокитне, яке за 40 кілометрів від нашого Глинного. На виклики вони не їздять — далеко, їх медсестри не виконують призначень пацієнтам. За них цю роботу роблять наші сільські медики, які за свою працю отримують мізерну зарплату. До того ж їх зараз «попросили» у відпустки, але вони навіть у свій вільний час не відмовляють людям у допомозі. 

Ми їм за це щиро вдячні і хочемо заступитись за них. Тому через газету звертаємось до управління охорони здоров’я РОДА, голови Березівської громади Миколи Маринича, щоб вони знайшли-таки час і приїхали в наш ФАП на оглядини, щоб на власні очі переконалися, що глиннівська медицина переживає «депресію», справжній занепад. І щось щоб робили, щоб виправити становище. Бо вже людям увірвався терпець. Навіть папір, ручки, інші канцтовари (самі бачили в магазині) для ФАПу наші медики купують за власний кошт, бо навіть на це не виділяють кошти!

Тим часом працівники ФАПу у Глинному навіть у відпустці виконують свої службові обов’язки. Ходять, причому пішки, на виклики, ставлять крапельниці, уколи, роблять обходи малюків до року, яких у Глинному зараз 87 (бувало й 120): спостерігають за розвитком, роблять щеплення. Всі троє працівників ФАПу розділили село на дільниці і в такий спосіб допомагають патронажній медсестрі, бо одній їй таку кількість малюків важко обійти. А загалом у Глинному 1680 дітей віком до 18 років. Тож роботи медикам вистачає. Бо є ще й прикуті до ліжка хворі...».

Горбатяться на городах

...Завідувачку ФАПом Галину Лесковець у другий день Трійці застали на пасовищі, де вона пасла корів. Що поробиш, якщо медикам платять мізер — з усіма надбавками ледве п’ять тисяч гривень набігає, то всі троє працівників ФАПу, каже жінка, тримають корів, іншу живність. «У мене один уже дорослий син, а у колег — по троє дітей. Їх треба годувати, одягати, збирати у школу... Зарплати не вистачає, тому й тримаємо живність, горбатимось на городах, у мене 30 соток», — розповіла Галина Петрівна. Зізналась: щойно вгледіла машину, то стривожилась, чи часом щось не трапилось із кимось з односельців. Знає усіх, бо з 2002-го працює в рідному селі. До цього після закінчення Рокитнівського медичного училища працювала у дитячому відділення Березнівської центральної лікарні (колишній Березнівський район).

Дізнавшись про мету зустрічі, Галина Лесковець полегшено зітхнула. Дала прочитати їй листа. По реакції й міміці було видно: жінці приємно, що люди так шанобливо пишуть про них. Знизала плечима: мовляв, що ми, прості медики, можемо зробити, хіба що хоч компенсувати всі ті негаразди своїм уважним і чуйним ставленням до людей.

Потім зізналася: коли дивилась по телевізору репортажі про відкриття нової амбулаторії у Більській Волі, подумки загадала бажання: «І в Глинне таку б...».

Голові бракує комунікації

Чи ця мрія здійсниться, в значній мірі залежить і від голови Березівської громади Миколи Маринича, від його активності. Щоправда, за той короткий час, відколи він обіймає цю посаду, нереально навіть при наявності коштів побудувати новий ФАП у Глинному.

Але все ж зробити бодай крок для вирішення цієї проблеми можна було б. Серед варіантів (підказують глиннівці) вивільнені після децентралізації приміщення; участь у конкурсах проектів, які співфінансуються Державним фондом регіонального розвитку. Щоправда, для цього потрібно мати проектно-кошторисну документацію на новий ФАП, на виготовлення якої потрібні кошти... Можливо, люди підказали б ще якийсь спосіб вирішення цієї проблеми. Адже, судячи з листа, його автори не новачки у цій темі.

На мою думку, цей лист, в якому правдивий кожен рядок, написали люди ще й тому, що їм бракує комунікації з Березівським сільським головою Миколою Мариничем. Він не ділиться з людьми проблемами, планами, не вважає за потрібне після виборів, що й обурює людей, які нагадують голові, що це він на службі у громади, а не навпаки.

Не зайвим було б це нагадати й іншим деяким головам громад області, яких вже зачепив вірус «зіркової» хвороби і до яких не лише важко потрапити людям, а й додзвонитись. На зорі головування мені вдалося поспілкуватися з Миколою Мариничем — тоді боролись із сніговою стихією, «зіркової» хвороби не помітила. Але відтоді минув час. Як припускають автори колективного листа, влада дуже змінює людей, не завжди на краще.

А даремно, бо з громадою, гуртом можна вирішити багато проблем. І такі приклади в області є. Так, порадившись і заручившись підтримкою людей, староста села Кідри Каноницької тергромади Володимир Турчик разом з активістами села зуміли зібрати мільйон гривень і зробити шість білощебеневих доріг у селі, яке потерпало від бездоріжжя...

Рівне.

Фото мешканців Глинного.