Такий своєрідний паспорт має кожна колода, зрубана у Володимир-Волинському та інших лісгоспах області.
Відповідає за цю важливу ділянку роботи молодий спеціаліст Ірина Головійчук.
Інженер з електронного обліку деревини Ірина Головійчук.
Сьогодні ми завершуємо розповідь про Володимир-Волинський лісгосп. У попередніх двох «Ліс — ровесник незалежності» і «Хоч ясен ясену і вовк, садіть його», опубліковані в «Голосі України» за 17 і 20 липня, йшлося про увагу лісівників до вирощування цінних порід дерев, спадкоємність праці господарів лісів. Третя розповідь присвячена болючій темі: відкритості і прозорості роботи лісівників, збереженню нашого зеленого багатства. Адже в багатьох людей є різні точки зору на цю тему. Заволодіти задарма або за дешевою ціною деревиною завжди було надто великою спокусою. Навіть понад сто років тому романтики з Центральної Ради говорили про необхідність міліції для охорони лісів.
Тепер про походження кожної колоди можна спитати, яким шляхом вона потрапила на обійстя, коли придбав її господар, скільки заплатив. Вона ніби має своє свідоцтво про народження і прописку. У Володимир-Волинському лісгоспі за цю роботу відповідає молодий спеціаліст, випускниця Національного лісотехнічного університету України, інженер з електронного обліку деревини Ірина Головійчук.
— У 2013 році, коли Ірина Володимирівна прийшла до нас на роботу, лісгосп якраз проходив оцінку відповідності системи ведення лісового господарства міжнародним вимогам, — пригадує головний лісничий Микола Іваницький. — Вона приймала цю перевірку, оформляла всі документи, накази. Ця сертифікація відбувалася за участю міжнародних аудиторів. І Ірина Володимирівна змогла показати і довести, що лісгосп працює згідно з міжнародними вимогами. Сьогодні наш лісгосп сертифікований, це означає, що ведення господарства в ньому відповідає всім міжнародним стандартам. Також маємо сертифікат на походження деревини. Тобто вона у нас легальна. І ми щороку це підтверджуємо.
Того дня нам в Устилузькому лісництві вдалося зустрітися з Іриною Головійчук. Як розповіла, шлях її у лісову галузь не був простим. Батьки, які свого часу закінчили лісовий технікум у Шацьку і все життя працювали викладачами в Маневицькому лісовому профучилищі, бачили доньку лише педагогом. А Ірина мріяла стати або лікарем, або лісівником. І стала лісівником.
— Мій тато, на жаль, уже покійний, дуже любив ліс, — розповідає Ірина Головійчук. — Як казав один мій викладач, справжній лісник ходить по лісу тихо, його не чути. Так ходив і тато. Він любив збирати гриби. Казали, ні в кого грибів немає, а в твого тата завжди були вдома гриби. Він умів їх знаходити. Я виростала в училищі серед колективу лісівників. А селище Маневичі — це столиця лісового краю. Може, щось таке в мені закладалося, що й захотілося піти в лісову галузь. Ніхто собі просто так не придумає туди йти. Знала, що це робота нелегка, яка вимагає відданості. Але вона мені сподобалася. За вісім років жодного разу не пошкодувала, що обрала собі цю професію. У нас у групі були дві дівчини, а хлопців — 23. Один молодий викладач казав, що дівчата в лісову галузь ідуть, щоб вийти заміж. Але в мене було не так: заміж вийшла вже коли прийшла на роботу. Випадкових людей в галузі немає. Вона складна. Буває так, що ніч тебе може зустріти в лісі. Але є підтримка сім’ї, колег. Це додає сил і наснаги працювати далі. Хтось може сказати, а що ті лісівники роблять? Але їхня праця гідна поваги.
У директора Володимир-Волинського лісгоспу Володимира Філюка від журналістів немає секретів.
Останнім часом в області почастішали перевірки щодо законності придбання деревини. Електронний облік деревини дає змогу правоохоронцям виявляти крадений ліс. Завдяки таким молодим спеціалістам, як Ірина Головійчук, та її колегам зростає авторитет волинських лісівників як чесних і надійних партнерів не лише на внутрішньому, а й на європейському ринку.
— Час не стоїть на місці, — зазначає Ірина Володимирівна. — Лісова галузь теж хоче автоматизувати свою роботу, показати, що працює прозоро. Моя робота полягає в контролі за веденням електронного обліку деревини від її заготівлі до надходження кінцевому споживачеві. Біркуємо деревину чіпами, за номером якого не тільки споживач чи поліція, а будь-яка людина в Інтернеті може простежити легальність походження деревини: в якому лісництві вона заготовлена, чи правильно введено дані стосовно обсягу, довжині, сортності. У моєму підпорядкуванні перебувають шість майстрів електронного обліку, які безпосередньо на місцях, у лісі, займаються маркуванням деревини від її заготівлі до реалізації і вивезення на нижній склад. До моїх обов’язків входить контроль за якістю виконання робіт, правильністю внесення даних у лісорубний квиток та інформацією з переробки деревини в нашому цеху: скільки виготовили продукції і в якій кількості ми її продали. Усе це заносимо до єдиної бази обліку деревини. У 2011 році в Маневицькому держлісгоспі ввели пілотний проект з електронного обліку деревини, а в 2013-му його почали вводити по всіх лісгоспах України. У 2015-му його зв’язали ще й із бухгалтерським обліком. У плані електронного обліку ми не відстаємо від Європи. Зокрема, відвідувала колег у Німеччині і можу сказати, що в нашій роботі ми не поступаємося їм.
Керівництво Володимир-Волинського лісгоспу відкрите перед громадою, охоче спілкується із журналістами, часто проводить прес-тури. У цьому теж прозорість роботи лісівників. Для Волині, 34 відсотки якої покрито борами і дібровами, це дуже важливо. Область має нарощувати своє зелене багатство, берегти і примножувати його для наступних поколінь. Бо ж недарма наш край завдяки лісам, озерам і річкам називають зеленокосим і блакитнооким. Хай він таким залишається завжди!
Волинська область.
Фото автора.
