Гребля Полум’янського водосховища. Тут мала б вирувати вода...

На них зазвичай махають рукою, бо навіть у ті часи, коли було звідки взяти бюджетну копійку на ремонти водогонів, дамб на річках та будівництво очисних споруд (хоча ми постійно живемо в комунальних злиднях), доводилося економити на громадському здоров’ї і спрямовувати кошти на щось інше — на дороги, освітлення... А нині й поготів: звертаємо увагу на водичку, яку п’ємо, лише тоді, коли підозра, наче з нею «щось не те», зміцнюється і зростає до стану обґрунтованої тривоги.

Спершу — вода, потім — «золоті куполи»

Спраглі села Бобринеччини залежать від тих самих водних артерій та джерел, що живлять Інгул і Сугоклею. Тож вони часто «пересихають» разом із річками в період літньої спеки чи після безсніжної зими. Разом із ними й наповнюються повеневими водами... Випаровування підземних водоносних горизонтів і зниження рівня ґрунтових вод (передусім у південних степах Кіровоградщини) — на тлі глобального потепління майже невпинний процес. І нині «просто писати» про це вже мало. Маємо гостру потребу в новому стилі поглядів на екологічну проблему, яка може перерости в регіональну або й національну трагедію, якщо люди не усвідомлять, здавалося б, очевидного: без якісної води (як і без чистого повітря) нам усім — кінець! Усвідомлять на тому рівні, що почнуть складати місцеві програми розвитку з акцентами на пунктах, пов’язаних із самозбереженням і виживанням: почистити річку, покращити фільтрацію на водогоні, розвідати нову свердловину для колективного водопостачання тощо.

Лише одна «жива» дамба

...В околицях Бобринця із трьох дамб найбільших місцевих водойм дві зруйновані! Чи не показово для всієї України? Тим часом більшість керівників громад, як і більшість учорашніх чиновників усіх рівнів, мовчать і далі.

Звичайно, Бобринець — невелике місто. Шість із половиною тисяч абонентів водогону — це половина від загального числа його мешканців. Жителі багатоквартирних будинків і окремих компактних кварталів отримують воду після очищення із Сугоклеї, в руслі якої розташований і міський стратегічний резервуар — Полум’янське водосховище. Тверезому картографу, а нині вже й реальному економісту, важко повірити, але юридично цей водний об’єкт життєзабезпечення міста прописаний... на території сусідньої, Кетрисанівської, територіальної громади. Цей казус де-юре міг би поповнити скарбничку адміністративних нонсенсів і роками залишатися поза увагою влади. Але в Бобринці, здається, розуміють: по-перше, від долі не сховаєшся,.. а по-друге, що швидше місто поверне у свою власність і почне фінансувати реставрацію пошарпаного часом і занедбаного людьми басейну, то сміливіше дивитиметься в майбутнє. Адже сьогодні це мальовниче (дуже гарне попри всі технічні, рукотворні проблеми) плесо дуже зміліло — замість шести мільйонів кубометрів води в берегах тримається менш як півтора мільйона кубів. Бетонні шандори для переливу розсипаються і вже не виконують свого призначення. Як і донна засувка для спуску й фіксації рівня води. Одне слово, вся гідроспоруда разом із дамбою конче потребує укріплення, ремонту...

Можна не знати правильної технічної назви тієї чи іншої частини цього унікального інженерного комплексу, але точно треба розуміти згубність людської звички чекати до останнього, коли рак на горі свисне. Україна — не Австралія, але хто сказав, що на-ступне літо не буде посушливим? А за такої резервації води для населення степовий Бобринець може швидко «допити до дна» свої запаси і почати грюкати порожніми відрами. І це грюкання буде відчайдушним ще й через те, що в більшості криниць міста питна вода (для отієї другої половини населення, в якої немає у квартирі чи дворі водопроводу) не відповідає санітарним нормам. Зокрема, рівень нітратів тут, за словами завідувачки лабораторії Центру контролю та профілактики хвороб Світлани Голдіної, перевищено у вісім разів! Лікарі знають, що тривале вживання такої води може призвести до безлічі хвороб, а у випадку з дітьми — навіть до трагічних наслідків.

Хоч по копієчці — на водогін?!

Після адмінреформи Бобринець має дуже вузький бюджет, але в цей фінансовий потічок треба «вписати» і ремонт водогону, і... порятунок Сугоклеї. Та хоча труби водопостачання зношені на 50 відсотків, замінити їх усі на нові — нереально.

Цьогоріч на ділянці найбільшого тиску в мережі, біля міського водоканалу, мають прокласти лише 720 метрів магістралі із сучасного матеріалу.

Директор підприємства Юрій Спиридонов каже, що ліквідація кожного пориву, а їх буває по два на день, коштує місту в середньому чотири тисячі гривень. Тож економить організація буквально на всьому. Частина фахівців мають додаткові навантаження і поєднують обов’язки, наприклад, слюсаря та електрика. І в цьому режимі місто мусить і намагається якнайшвидше добудувати нову фільтрувальну станцію, де виконано 60 відсотків необхідних робіт.

— В ідеалі треба робити більше — чистити русла річок, зариблювати водойми, щоб водорості не розмножувалися, — каже Юрій Михайлович. — Я думаю, що сьогодні на комплексне розв’язання проблеми якісної води немає коштів ні в кого в Україні. Всюди одні очерети стоять. Утішаємося вже з того, що завдяки дощам у червні наші ресурси поповнилися. Щоправда, незабаром усі ці річки зацвітуть і виникне інше запитання: наскільки якісно ми очищуємо воду для пиття?

Завдання для влади зрозуміле: треба чистити Сугоклею і рятувати об’єкт резервного водопостачання — Полум’янське водосховище, адже стан води в річці погіршується через те, що немає притоку свіжої. Крім того, треба вводити станцію другого підйому води. І, звісно, реконструювати водомережу — скільки буде на це сил і коштів. А на черзі ще й юридичне питання — щодо комунальної власності міського резервуара. Адже Кетрисанівська ТГ не має до нього жодного стосунку.

...Як приклад втрати містом контролю за своїми водними ресурсами тут згадують ситуацію в Первомайську, коли підприємці, котрі є власниками тамтешньої ГЕС, спустили воду з водосховища. Це було минулої осені. Рівень знизився на кілька метрів, Південний Буг не встигав наповнювати резервуар, бо дамба виявилася пошкодженою (це теж нагадує ситуацію із Бобринцем і Сугоклеєю), через що кілька мікрорайонів міста на тиждень залишилися без води. Держрибагентство зафіксувало масовий мор риби, в тому числі рідкісних червонокнижних видів. А міська влада навіть не була попереджена власником ГЕС про майбутню «підставу».

І кому це треба?..

Фото Івана КОРЗУНА.