Зустріч миколаївських активістів у листопаді 1991 року з Левком Лук’яненком.
Фото з особистого архіву Яна Чарнецького.
Давалася взнаки ідеологія, яку багато десятиліть насаджували комуністичні керманичі, — про те, що єдиний варіант розвитку країни можливий лише в складі Союзу. Тож абсолютно логічними були результати першого і останнього так званого радянського референдуму 17 березня 1991-го, коли понад 85% миколаївців проголосували за збереження СРСР. Але минуло лише вісім місяців, і майже 90% мешканців області вже на всеукраїнському референдумі 1 грудня показали протилежний результат. Вони підтримали Акт проголошення незалежності України. Чим викликана така різка зміна свідомості? Факторів чимало. І докорінне переформатування політичного життя, і вплив старої партійної еліти в інформаційному просторі, і, безумовно, потужний рух демократичних сил.
Працювали на перемогу
Своїми думками з приводу референдуму 1 грудня, його значення та наслідків поділився один із активних учасників тих подій, представник проукраїнської опозиції Ян Чарнецький. Три десятиріччя тому він обіймав посади керівника секретаріату Миколаївського крайового руху та очолював Миколаївську філію Української Гельсінської спілки, котра від 30.04.1990 року називалась Українська республіканська партія (УРП). Мін’юст УРСР 15 листопада 1990 року зареєстрував її як першу в Україні легальну партію.
Ян Богданович в ексклюзивному інтерв’ю для «Голосу України» зазначив: «Не відаю, як 30-ліття ювілею референдуму про незалежність України відзначатимуть у Миколаєві. Ми досі не завершили декомунізацію, дерусифікацію навіть не починали, як і створення української служби безпеки з міжнародним підрозділом».
Він розповів, в яких складних умовах довелося діяти представникам націонал-демократичних сил на теренах колись абсолютно прокомуністичної Миколаївщини. Єдиним дієвим методом переконання миколаївців на користь позитивної відповіді на референдумі була активна інформаційно-роз’яснювальна і агітаційна робота по всій області. Її проводили представники патріотичних партій та рухів.
«Миколаївська організація УРП працювала на перемогу референдуму та підтримувала кандидата в Президенти, очільника партії Левка Лук’яненка. Нашим партійним куратором була Тернопільська обласна організація УРП.
Окрім цього, постійну підтримку надавав «хрещений батько» Миколаївської філії УГС, тодішній народний депутат, екс-політв’язень Микола Горбаль, — згадує Ян Чарнецький. — Листівки українською та російською мовами, плакати з біографіями І. Мазепи, С. Петлюри, С. Бандери щотижня різними шляхами надходили до Миколаєва».
У листопаді 1991-го Миколаївщину щотижня відвідували віп-агітатори з числа проукраїнських народних депутатів, колишніх політв’язнів, знакових осіб патріотичного руху. Місцеві активісти допомагали в організації зустрічей з виборцями в Миколаєві, Вознесенську, Первомайську, Южноукраїнську. «Окремо забезпечено рейд Миколаївщиною для кандидата в Президенти країни, Героя України Левка Лук’яненка. Він зустрічався з виборцями в Миколаївському педінституті, біля Палацу культури суднобудівників, у Веселиновому, Новій Одесі, Вознесенську, Тернівці, — розповідає активіст. — Про тогочасні відвідини Миколаївщини сам Левко Лук’яненко тепло згадував. І у власних книжках, і на кожній особистій зустрічі».
Помилки та уроки
Про помилки тодішнього керівництва проукраїнської опозиції Ян Чарнецький висловлювався і 30 років тому, і тепер.
Борець за незалежність України у ХХ столітті вважає, що листівки про те, що Україна може бути в п’ятірці європейських країн за рівнем життя після виходу з Радянського Союзу, були майже геніальними. Вони абсолютно правдиво перелічували: скільки Україна видобуває, виробляє, експортує. Але при владі залишилася стара комуністична номенклатура.
На думку Яна Чарнецького, референдум про незалежність та вибори Президента незалежної України не можна було проводити в один день. «З точки зору міжнародного права спочатку треба організувати референдум про створення незалежної держави, а потім (у разі позитивного результату) обирати керівників нової країни, яка з’явилася на світовій мапі. А якщо більшість виборців проголосувала би проти виходу України з СРСР, як на попередньому плебісциті «15 березня»? Якого б Президента тоді обрали? Якої держави — УРСР чи СРСР?» — запитує співрозмовник.
Виборчі комісії залишались старими від попередніх виборів Верховної Ради УРСР. Ян Богданович переконаний, що «цим фальсифікаторам пояснили: якщо будете докидати фальшиві бюлетені за певного кандидата в Президенти — вам ніхто з національно-демократичних спостерігачів слова поганого не скаже. Всі вдаватимуть, що не помічають порушень. Головне — результати референдуму.
І ще на одну істотну помилку проукраїнської опозиції вказав правозахисник. «У той час національні демократи свідомо не домовились про висунення одного, найбільш рейтингового кандидата, — ділиться він своїми думками.
— Усі демократичні претенденти на гетьманську булаву пояснювали власну згоду балотуватись можливістю відвідувати різні регіони країни та агітувати за незалежність України. Бо ж головне — результат референдуму, а той, хто сяде в крісло президента, буде просто змушений розбудовувати країну. Можливо, насправді, це була наївність, що викликана національно-патріотичним піднесенням та запалом.
Гортаючи газетні сторінки
Для того щоб дізнатися більше фактів про події 30-річної давності, звернулася до Державного архіву Миколаївської області. Його керівниця Наталія Колесник пояснила, що в архіві збереглися безліч газетних публікацій тих часів у районних та обласних газетах і рішення обласної виборчої комісії. Вона ж надала можливість ознайомитися з найбільш цікавими документами, серед яких обрала саме газетні статті.
Отже, про що писали миколаївські газети в листопаді 1991 року напередодні референдуму та виборів Президента? І які саме газети приділяли політичним питанням максимальну увагу, з’ясувала під час роботи в архіві.
Найбільш активною у висвітленні питань підготовки до референдуму, передвиборчих програм кандидатів у Президенти, роз’яснень організаційних моментів, коментарів Центральної виборчої комісії та результатів всенародного голосування була тиражна та авторитетна газета області «Южная правда». В ній друкувалися статті і про зустрічі кандидатів з мешканцями області, і текст Декларації про державний суверенітет України, і аналітичні публікації, і статті від проукраїнської опозиції. За результатами голосування оперативно подані новини з районів області.
Оригінальними публікаціями відрізнялась газета «Вісті Снігурівщини» Снігурівської районної ради. В ній опубліковано інтерв’ю з головою ЦВК Віталієм Бойком; статті проілюстровані гарними світлинами, доповнені віршами, патріотичними гаслами та зверненнями. Навіть надрукований текст пісні «Ти скажи своє «за» зі словами Станіслава Репяха та ноти до неї композитора Миколи Збарацького. Аналітичні статті містилися в газеті Первомайської міської та районної рад «Прибузький комунар». До речі, інтерв’ю з Віталієм Бойком опублікували майже всі районні газети, що виходили на той час.
Усі газети мали в засновниках органи місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади. Втім, навіть в той час були і винятки з правил, свобододумці. І серед журналістів, і серед громадських діячів. Завдяки, зокрема, і їхній активній позиції миколаївці промовили на референдумі складне слово «так» Незалежності України.
Досьє «Голосу України»
Ян Чарнецький народився 11 листопада 1959 року в м. Золоте Луганської області. Закінчив Миколаївський суднобудівний інститут за напрямом «Суднобудування та судноремонт» та Одеську юридичну академію за спеціальністю «Правознавство». Пройшов стажування в США, Канаді та Польщі. Працював підприємцем, юристом, журналістом, обіймав посади в органах місцевого самоврядування та виконавчої влади, має великий досвід громадської та правозахисної діяльності. Переможець журналістських конкурсів, автор шести посібників та трьох книжок. Нагороджений орденом «Хрест Івана Мазепи», іншими численними відзнаками. Очолює Миколаївську обласну організацію ветеранів Української Гельсінської Спілки.
Районна газета «Вісті Снігурівщини» закликала проголосувати за незалежну Україну на референдумі.
Фото з Державного архіву Миколаївської області.
Миколаївська область.
