А це - світлина на згадку: "Дякуємо співробітникам парку за самовіддану роботу, захист рідної землі та допомогу тим, хто цього потребує!"
Сьогодні про реальну історію однієї київської сім’ї, яка знайшла притулок у одному з національних парків у Карпатах. Їх має знати весь світ, – переконані у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України. Нею поділилася пані Катерина на сторінці відомства в мережі:
«Наша сім’я з Києва. Ми мешкали в Оболонському районі. Але ранок 24 лютого все змінив.
У день напередодні я, як зазвичай, відвела сина до садочка, сама поїхала на роботу. Ввечері ми традиційно з сім’єю вечеряли і обговорювали як пройшов день. Спокійно лягли спати, знаючи, що зранку прокинемось і підемо по справах.
Ранок 24-го, напевно, не забуде ніхто. Мене розбудив чоловік словами «Прокидайся, почалася війна». Важко було повірити. Він продовжив «Слухай, вибухи. Путні напав на Україну». І я їх почула. Стало по-справжньому страшно.
Наш п’ятирічний син спав, а ми з чоловіком думали, що робити. Треба збирати речі. Ми не були готові до війни. Я не могла зреагувати, що брати. Але знала – потрібні документи, ліки і речі для дитини.
Почулися звуки сирен. Перша десь о 7 ранку. Люди прокинулися, відкрили телефони, ввімкнули телевізори – справді йдуть обстріли.
Всі почали хаотично збиратися, сідати в машини і просто виїжджати за місто. Більшість знайомих так зробили. Були впевнені, що там безпечніше.
В перший день ми нікуди не поїхали. Бо Київ став величезним корком. На ніч не могли їхати, бо з дитиною це складно і комендантська година не дозволяла.
Під вечір пішли у бомбосховище в сусідньому будинку. Там страшно і холодно. Діти плачуть, бо не розуміють чому туди йти. Кожен сидів на тому, що взяв з собою. Хтось на стільчику, хтось на ковдрі, а хтось – на бетонній підлозі.
На ранок обстріли були по Київській області, частково по Оболонському району. Ми жили поруч з трасою, яка йде на Вишгород. Тим шляхом йшли російські війська.
О 7-ій ранку ми з сім’єю поїхали на захід України. Шукали різні варіанти, знайомі порадили прихисток у національному парку в Карпатах. Як на мене, зараз це найбезпечніше місце, хоча є сирени, але не літають літаки і не плачуть діти. Дитина моя спокійна, може спати, не каже, що страшно. Для батьків це найбільше щастя.
Тут дуже добрі люди. Нам дали теплі речі, засоби гігієни, їжу. Ми відчуваємо турботу.
За кордон не збираємось, ми хочемо додому. Наш дім – Україна. Я впевнена, що ми будемо тут жити. Як тільки керівництво держави скаже, що безпечно їхати додому – ми повернемось.
Після перемоги зустрінуся з рідними і друзями, які лишилися в Києві, обніму їх і подякую за те, що зберегли мій дім».
#ВійнаНевигаданіІсторії #ІсторіїВійни
