І річ не в тім, що немає, а в тім, що виробникам ніде їх подіти.
Кутя для українців завжди була не просто святковою їжею. До неї клали найдорожчі, до того ж не так у матеріальному, як у духовному сенсі, продукти. І хоча в деяких регіонах рецепт може трохи різнитися, основними складовими залишаються пшениця, горіхи, мед і мак. Їх завжди збирають із думкою про свято. Та, на жаль, у наші дні про що не заговори — згадаються проблеми.
За пшеницю просять до 20 тисяч за тонну
Уже за кілька тижнів до Святвечора на ринках починають продавати пшеницю, з якої варитимуть кутю. З’являється чимало продавців, котрі відміряють її не на кілограми, а склянками. Кожен прихвалює: «Це домашня пшеничка, дуже добра, обтовчена, швидко розварюється». Потроху її розбирають, платячи дещо дорожче, ніж на рядах, де важать на кілограми.
Кутя — чи не найдешевша крупа на ринку. Кілограм можна купити за 10—15 гривень. А за «домашню» просять 20. Та й це не дорого, бо більше кілограма ніхто не бере.
Але про такі ціни на зерновому ринку аграрії не можуть навіть мріяти. Адже це виходить від 10 тисяч до 20 тисяч гривень за тонну. Для порівняння: протягом листопада закупівельна ціна зернотрейдерів на пшеницю трималася у межах 4 тисяч гривень за тонну. І лише з початком грудня почала зростати до 4,5—5 тисяч гривень.
Тож справді, базарні вартості не йдуть у жодне порівняння із закупівельними. Але ж і обсяги — непорівнянні. За попередніми оцінками Мінагрополітики, цьогорічний урожай пшениці — 22,2 мільйона тонн. Приміром, тільки Хмельниччина намолотила озимої понад 1,4 млн за врожайності 67,8 ц/га. Левова частка цього збіжжя має бути експортована.
Починаючи з липня, як свідчать дані Держмитслужби, на кінець першої декади грудня Україна відправила за кордон майже 6,1 мільйона тонн пшениці. Якщо порівняти з тогорічною цифрою за такий період, то вона перевищувала 7,1 мільйона тонн. Тож проблеми із зерновими шляхами не зникли.
Якою буде їх подальша доля, сказати важко. Але озима пшениця нового врожаю вже дала сходи й очікує весни. Тож, куштуючи кутю, люди проситимуть і про те, щоб вона знову вродила рясно.
А мед тепер не в ціні
За ним ідуть не так до магазину, як на базар. Там вибір широкий: запропонують від раннього травневого, з акації, до літнього квіткового і пізнього соняшникового. Залежно від цього і ціна. Та здебільшого вона не перевищує 120—130 гривень за літр. За кілька останніх років це чи не найнижчі вартості, адже раніше вони коливалися в межах 140—180 гривень. Але пасічники готові ще на кілька гривень поступитися, тільки б збути свій товар.
Андрій, який на одному з хмельницьких базарів тримає на прилавку 20—30 літрів товару різного кольору та смаку, не знає, як бути далі. Адже має у приміському селі два десятки вуликів. З кожного за сезон збирає в середньому до 50 літрів меду. Це не так уже й багато, професіонали отримують значно більше. Але й свою тонну мусить десь продати.
Якщо до повномасштабної війни Андрій міг здавати мед гуртовикам, котрі торували шляхи до інших країн, то тепер попит на його товар упав. Самостійно відправляти мед за кордон не виходить, адже у тамтешнього покупця до нього свої вимоги. Якщо потужні переробники можуть їх задовольнити, то дрібним пасічникам таке завдання не завжди під силу. Тож чи не єдиний шлях для них — торгівля на ринку.
Але й там багато хто купує пів літра чи літр, котрих вистачає на кілька місяців. Пересічний покупець тепер економить на всьому, тож і медом мало хто ласує. Цукор хоч і не такий корисний, але ж у рази дешевший — зрозуміло, якому продукту надають перевагу.
Кому з горіха зерня?
Свій горіховий сад Микола і Любов Гуменюки із села Соломна, що на Хмельниччині, посадили не так уже й давно. Відвели під нього чотири з половиною гектари. Деревця ще молоді, але цього року на багатьох уже можна було зібрати по десять — двадцять плодів.
Майбутні великі врожаї ще попереду. Але родина пенсіонерів радіє одному: раніше на цьому городі треба було добре наробитися біля картоплі, а зиск від неї який? А от з горіховим садом клопотів значно менше. Головне — зібрати врожай. А потім побити горіхи, дістати ядро і... продати.
Уже другий рік поспіль зі збутом — проблеми. В пік сезону збору ціна на горіх у шкаралупі падала до 10—30 гривень за кілограм. На чищений — значно вища. Але ж будь-що заготовачі не візьмуть. Хочуть, щоб горіх був із м’якою шкаралупою, добре чистився, а якщо зерня — то максимально ціле. Загалом ціна на ядро горіха цього сезону трималася у межах 190 гривень за кілограм. А торік була 225. Горіх подешевшав і через добрий урожай, і через проблеми з експортом.
Кілька кілограмів очищених плодів виніс на базар і пан Микола. За ті, що тримають форму цілого, хоче 250 гривень за кілограм. За половинки — 150. Однак торгівля йде дуже мляво. «Люди не мають грошей, то й не купують, — каже чоловік. — Це вже хтось бере чи дитині, чи хворому».
Припрошують до свого товару і ті продавці, хто продає склянку чищених горіхів по 15 гривень. Тут торгівля жвавіша — до куті такої порції вистачить, та й ціна доступна.
Та все одно кожен, хто має своє горіхове дерево, а тим більше — сад, переконаний, що володіє потенційним багатством.
Не дивно, що в останні п’ять—шість років у країні спостерігалось збільшення горіхових садів. Цьому сприяла і програма підтримки садівництва, яка передбачала для горіхівників часткову компенсацію їх витрат.
Повномасштабне вторгнення росіян дещо стримало закладку нових садів. Та все одно фахівці галузі прогнозують, що до 2030 року площа під горіхами в країні зросте з 13,1 тис. га, яка була у 2022-му, до 30 тисяч.
Люди не втрачають віру, що ростимуть горіхові сади. Та й усе інше. Все буде добре. І з вірою в це сідають за стіл зі святковою кутею.
Хмельницька область.
Фото автора.
