На частині площ майбутній урожай закладався значно пізніше оптимальних строків — сіяли аж до першого снігу. В підсумку такі хлібні області, як Одещина, Миколаївщина та Дніпропетровщина, мають чималий клин озимини, яка до холодів не встигла зміцніти чи навіть проклюнутися.
Погода не сприяла сівбі. У вересні та першій половині жовтня не було дощів, тож чимало господарств не ризикнули кинути насіння в сухий ґрунт.
Низькі ціни на збіжжя стримували продаж, це гальмувало надходження коштів та обмежувало ресурси для осінньої сівби. Клопоту додали війна та проблеми з логістикою. На прифронтових територіях аграрії більше орієнтуються на ярі культури, бо ніхто не спрогнозує, що буде до весни. А засіяне з осені поле — це закопані в землю на зимові місяці гроші.
Утім, площ, які засіяли восени, сповна вистачить, щоб забезпечити внутрішні потреби країни. Позитиви очевидні, якщо підбити попередні підсумки: під озимою пшеницею — 4,16 мільйона гектарів. Це на 300 тисяч гектарів менше, ніж 2022-го, але якщо з врожаюванням складеться, зерна нам вистачить років на три.
Із озимим ріпаком, на експорті якого є перспектива заробити, ситуація теж обнадійлива. Ця олійна культура зростає на 1,16 мільйона гектарів. І скорочення на 210 тисяч гектарів не є критичним.
Якщо ціни на зерно навесні підуть угору і з’явиться шанс вигідно реалізувати збіжжя, можна буде надолужити згаяне: насіяти й зернових, і олійних.
Фото з відкритих джерел.
