Щоранку, дістаючись до редакції, маю змогу милуватися абсурдом: уздовж ескалатора на станції метро «Шулявська» хтось закликає пасажирів... сортувати сміття!
Цікаво було б дізнатися, що цей «хтось» пропонує робити вже із розсортованими побутовими відходами — викинути у «загальний» сміттєвий контейнер?
Хоч, звісно, за інших умов або в іншій країні цей заклик був би цілком логічний. З тієї причини, що звичайна пластикова пляшка розкладається 500 років, а такий само стаканчик — 50, пакет — 200, разовий підгузник — 500 років. Не перелічуватиму далі, оскільки бодай трохи освічений громадянин це чудово знає. Але...
Але чому ці пластикові вироби величезна кількість тих само громадян без будь-яких докорів сумління жбурляє аби куди — здебільшого під кущі в зелених зонах, а то й просто залишає там, де «шашликувала».
Ще один приклад з власного спостереження: шлях від дому до підземки — приблизно 15 хвилин. І на цьому відтинку вулиці немає жодної сміттєвої урни! Тому можна лишень поспівчувати двірникам, які її дуже старанно метуть уранці, а до вечора вона знову перетворюється на смітник. Але якщо зважити на наявність господаря району — комунальної служби, то чому досі її керівники не замислилися над таким безглуздям? Відповідь як проста, так і очевидна: служба є, господаря — немає...
Коли розглядати проблему у її глобальності, то доходиш висновку, що впродовж тривалого часу в Україні, крім балачок про необхідність спорудження комплексів із сортування і переробки побутових відходів, далі жоден уряд не пішов. Ми й надалі розв’язуємо проблему шляхом збільшення площ під полігони та смітники, що рано чи пізно обернеться екологічною катастрофою. Адже продукти розпаду відходів, чимало з яких високотехнологічні — батарейки, електронні прилади, електролампочки — у вигляді фільтрату потрапляють у підземні водні горизонти, отруюючи довкілля і нас з вами, які їх споживають.
Цікаво все-таки: у європейських країнах приватні інвестори стають у чергу за можливістю будувати комплекси із сортування сміття і його переробки, а до нас вони чомусь — ані кроку? Чому у світі переробка побутових відходів — вигідний бізнес, а в Україні — суцільний збиток? Уже подейкують, що наші відходи охоче придбав би «закордон». Ох...
А комунальники нарікають на ще один брак — у законодавстві, яке не передбачає привабливих інвестиційних умов для будівництва комплексів із переробки відходів. То, знову-таки, постає запитання, чому в нас усе в цій сфері — з точністю до навпаки? Але ж якщо й надалі все розвиватиметься таким робом, то Україна зі своїми чорноземами та унікальними природними ландшафтами перетвориться на величезний смітник...
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
Кореспонденцію про збирання, зберігання, сортування і переробку відходів підготували Валентина ПИСАНСЬКА, Віктор СКРИПНИК.
Київ — Вінниця.
