Від «А» до «Я»

І це не дивно. Поки новий уряд узгоджує план дій, вирішують, як збалансувати на майбутній рік бюджет, а експерти з’ясовують глибинні причини інфляції й намагаються вгадати сценарії розвитку ситуації в країні, пересічні громадяни намагаються допомогти собі самі. Як то кажуть, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Одні, чекаючи важких деньків, запасаються продуктами харчування, тими самими цукром, крупами, борошном. Інші купують електроніку й побутову техніку, яка дорожчає значно повільніше, ніж втрачає в ціні національна валюта. Найзаможніші вкладають заощадження в нерухомість, вартість якої теж помітно відстає від зростання курсу долара.

На побутовому рівні інфляція сприймається як підвищення загального рівня цін на товари й послуги, тобто як знецінювання паперових грошей. При інфляції за ту саму суму, по закінченні деякого часу, можна купити менше товарів і послуг, ніж колись. У цьому разі кажуть, що купівельна спроможність грошей знизилася, гроші втратили частину своєї реальної вартості.

Здавалося б, оптимальною грошовою політикою є дефляція, коли ціни на товари й послуги знижуються. Так ні. Як показує досвід деяких країн (США, Японія), періоди дефляції не пов’язані з економічним піднесенням.

І навпаки, наявність помірної інфляції (2—5 відсотків на рік) може стимулювати економічну активність.

Повзуча інфляція із середньорічними темпами приросту цін від 5 до 7 відсотків, також характерна для багатьох економічно розвинених країн, де відбувається помірне знецінювання грошей з року в рік.

Так, інформація про те, що інфляція в Китаї впала до п’ятирічного мінімуму, сприймається в Піднебесній швидше як мінус, ніж як плюс. Адже зниження рівня споживчих цін протікає на тлі сповільнення китайської економіки, яка показала в третьому кварталі 2014 року найнижчий приріст ВВП за п’ять років — 7,3 відсотка. Тим, хто намагається підняти виробництво за рахунок інфляції, у підсумку, нерідко доводиться платити величезну ціну. Адже періоди високої інфляції не тільки не характеризуються зростанням економічної активності, а і часто супроводжуються нестабільністю й кризами.

Які чинники впливають на зростання інфляції? Найрізноманітніші. Одні стосуються грошового обігу й лежать на поверхні. Приміром, надмірна емісія паперових асигнацій (для покриття бюджетного дефіциту). Або неефективні методи фінансового регулятора (Нацбанку) з підтримки курсу національної валюти. Або значне збільшення дефіциту державного бюджету й державного боргу. 

Негрошові чинники інфляції пов’язані зі структурними диспропорціями в громадському відтворенні; витратним механізмом господарювання; державною економічною політикою, зокрема податковою. 

Якщо в бюджет вилучається значна частина прибутку підприємств, то підсилюється тенденція ухиляння від сплати податків, квітне корупція. При скороченні обсягів виробництва збільшує інфляцію й податок на додану вартість, тому що безпосередньо впливає на збільшення цін.

У нашому випадку, ключовим чинником інфляції можна вважати збройне протистояння на сході країни, яке викликало величезні непередбачені бюджетні витрати на армію. Чималі державні кошти потрібні на підтримку поранених, родин загиблих, переселенців, жителів постраждалих територій. Це з одного боку. З другого — різкий спад виробництва в промислових Донецькій та Луганській областях, зрозуміло, призвів до скорочення надходжень у бюджет.

На перший погляд може здатися дивним, але розкручуванню інфляційних процесів сприяють зростання експорту й активне залучення іноземних позик. Чому? Ввезення іноземної валюти й скуповування її Нацбанком, пояснюють економісти, збільшують гривневу грошову масу в країні, спричинюючи тим самим знецінювання грошей і посилення інфляції.