Головна причина віялових відключень електроенергії, пояснює влада, у тому, що об’єднана енергосистема України (ОЕСУ) є енергодефіцитною через брак запасів вугілля на складах ТЕС і позапланову зупинку енергоблока Запорізької АЕС.
Але фахівці в цій галузі швидко виявили лукавство: потужність третього блока ЗАЕС становить 1000 мегават, а дефіцит енергосистеми, за офіційним повідомленням «Укренерго», — майже 2800 мегават. Тобто навіть після усунення неполадок, енергії однаково бракує. Тож цілком зрозуміле рішення уряду щодо її закупівлі в інших країнах, насамперед у РФ. Правда, він поки що не повідомив, звідки візьмуться необхідні кошти для оплати такого імпорту.
Урятували від розвалу
Тим часом, за інформацією НАК «Укренерго», за 10 місяців усі електростанції країни, без урахування Криму, виробили майже 150 ГВт/год. електроенергії. Понад половину цього обсягу дали чотири АЕС — Запорізька, Хмельницька, Рівненська та Южно-Українська. За словами Ольги Кошарної, директора з питань інформації і зв’язків із громадськістю Українського ядерного форуму, АЕС виконали в цьому, дуже важкому році, стабілізуючу роль для енергосистеми України й урятували її від розвалу.
Схожа ситуація була в Україні в середині 90-х років минулого століття, коли через відсутність грошей ТЕС простоювали без вугілля, а атомники працювали. Але нині АЕС все-таки не можуть працювати з повною віддачею — з технічних причин. У 2004 році запустили по одному додатковому блоку на Хмельницькій і Рівненській АЕС, але не побудували вчасно лінії електропередач для зняття потужності. Ці блоки працюють по черзі. Швидше за все, ЛЕП побудують до середини 2015 року за кредити ЄБРР, — розповідає Ольга Кошарна. Крім того, існують диспетчерські обмеження для українських АЕС, через що коефіцієнт використання їх установленої потужності останніми роками не перевищує 74 відсотки, тоді як в інших європейських країнах він становить понад 90 відсотків.
Залежність, якої не хочемо
На тлі російсько-українського конфлікту дуже актуальне питання залежності України від Росії в енергетичній сфері. Так, дочірнє підприємство «ТВЕЛ» російської держкорпорації «Росатом» постачає на український ринок паливні збірки для реакторів ВВЕР ще радянської розробки. Крім того, Україна на 90 відсотків залежить від ядерного палива сусіда. «До 600 млн. дол. щорік іде на його придбання. І ще 200 млн. дол. — на вивезення та обслуговування до РФ відпрацьованого палива з РАЕС, ХАЕС і ЮУАЕС. Не вивозимо його тільки із Запорізької АЕС: там своє сухе сховище. Заощаджуємо на цьому до 40 млн. дол. на рік», — розповідає Ольга Кошарна.
2010 року Україна й Росія підписали договір, термін дії якого минає в 2020-му. Згідно з ним, наприклад, другий блок на ХАЕС і четвертий на РАЕС до кінця терміну їх експлуатації будуть забезпечуватися паливом, виробленим за російськими технологіями. У 2004 році їх запустили, проектний термін — 30 років, і ще щонайменше на 10 років можна продовжити, каже експерт. «За підсумками 2013-го, Україна заплатила РФ 600 млн. дол. за поставки свіжого ядерного палива. Це — набагато дешевше, ніж за газ, але однаково чимало. В Україні немає технологій усіх стадій виробництва ядерного палива, зокрема, ізотопного збагачення урану. А в ціні готового ядерного палива вартість ізотопного збагачення становить майже 40 відсотків», — підсумовує Ольга Кошарна.
Питання пошуку альтернативних постачальників залишається відкритим. А американська компанія-піонер ядерної галузі Westіnghouse, яка працює на українському ринку, поки що забезпечує ядерним паливом лише три українські реактори.
Думати вже сьогодні
Але навіть якщо Україна продовжить термін роботи реакторів, років через 20 їх однаково треба буде закрити, вони вичерпають свій ліміт, каже експерт Юрій Корольчук. І тоді постане запитання: або нам потрібно будувати нові реактори, або генерувати електрику на ТЕС із газу, вугілля, або брати її із сонця, вітру, біогазу. На створення нових 10 реакторів замість відпрацьованих, навіть за дешевими кредитами, які колись пропонувала Росія, на один реактор потрібно щонайменше 2 млрд. дол. Я не знаю, хто сьогодні готовий дати такі гроші. Немає й чітких планів, що ми робитимемо через 20 років, додає експерт.
Нічого конкретного не пропонує й Коаліційна угода, в якій ідеться лише про «поліпшення законодавства для залучення приватних інвестицій в енергетичний сектор». Але інвестор чекає не декларацій, а законів і гарантій. Тим часом Росія домагається своєї дуже прямої й простої мети: повернути Україну у сферу свого впливу. Якщо не думати про це, і негайно, і вже сьогодні, то неважко спрогнозувати майбутнє і в цій сфері.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
