І ось те, чого очікували налякані чутками кияни, настало: зима з опалювальним сезоном. І хоча до віялових відключень електроенергії та зупинених підприємств у столиці справа не дійшла, принаймні поки що не дійшла, городяни чекають гіршого, запитуючи: «Як Київ зимуватиме?».

Відповісти на це та інші питання «за темою» редакція звернулася до голови спостережної ради компанії «Київенерго» Івана ПЛАЧКОВА, інтерв’ю з яким пропонуємо читачам «Голосу України».

— Іване Васильовичу, чи не змерзнуть кияни й у своїх «хрущовках», і в елітному житлі?

— Важко сказати. Нині дефіцит вуглеводнів у балансі, за офіційною інформацією, становить 5 млрд. куб. м, що дуже оптимістично. Я ж оцінюю дефіцит газу в 10 млрд. куб. м. Це саме той випадок, коли дуже хотілося б помилитися. Мазуту в країні немає, почали імпортувати вугілля. А ціни на електроенергію не покривають витрат на його закупівлю за імпортом. 

— Але ж в Україні є ще й атомні станції!

— Вони працюють максимальним складом обладнання й виробляють 60% споживаної електроенергії. Але дефіцит її потужності вже в найближчі дні може становити 1500—3000 МВт. Це споживання двох таких міст, як Київ.

— Лячно. Але що ж буде — холодні радіатори опалення у квартирах?

— Можливі не тільки холодні батареї, а й відсутність гарячої води, віялові відключення електроенергії промислових об’єктів і юридичних осіб. Але енергетичного колапсу, загального замерзання киян все-таки не буде. Не буде зайвого тепла. Буде елемент дефіциту палива й енергії.

— І що ж зробить чи вже робить «Київенерго», щоб «елемент дефіциту» не перетворив оселі городян на холодильники?

— Що зробить, що зробить... Розумію, що моя відповідь не порадує киян. Але, все-таки, нагадаю те, про що всім відомо: щоб постачання столиці теплом було на належному рівні, «Київенерго» потрібно 10 млрд. гривень інвестицій. Це дозволить упродовж 5—7 років увійти в нормативний показник з аварійності й знизити втрати. При цьому щорічно необхідно міняти по 100—120 км київських теплових мереж, майже 60% яких вичерпали понад 25-річний термін експлуатації.

— Отже, проблема швидко не розв’яжеться. А якщо говорити про більш реальні заходи — що треба зробити негайно?

— Найвідомішим і найдієвішим методом у регулюванні споживання є ціна на електроенергію, що покриває витрати на її виробництво. Сьогодні ж в Україні в ціноутворенні домінують два принципи: популізм і гуманізм. Це політики таке вигадали: щоб не скривдити виборця, адже живемо в стані постійних виборів. Від цього слід відмовитися негайно. За нинішніх умов єдиний шлях розв’язання проблеми — застосування адміністративних важелів і роз’яснювальної роботи, які в 1990-ті роки допомогли впоратися з викликами, що виникли в енергетичному секторі.

— Тобто йдеться про підвищення тарифів?

— Так, іншого виходу немає. Але мова не тільки про це. Поясню. В Україні — гострий дефіцит вугілля, газу, мазуту, а громадяни споживають у 3,9 разу більше енергоносіїв, аніж у середньому це роблять у європейських країнах. Але в нас про їх економію не йдеться навіть на побутовому рівні! Нам треба негайно почати заощаджувати електроенергію, якою громадяни користуються бездумно, оскільки вона, завдяки державним субсидіям, усе ще занадто дешева. Якщо ми скоротимо її споживання удвічі-втричі — до європейського рівня, то підвищення тарифів відбудеться практично непомітно.

Треба, нарешті, говорити правду: незабаром, можливо, електрику доведеться регулярно, на кілька годин на день відключати. Слід терміново запустити рекламну кампанію на телебаченні про необхідність негайного заощадження електроенергії. І пояснювати людям, що нормальна кімнатна температура не обов’язково має становити 23 градуси, що цілком достатньо й 19—20 градусів. Потрібно зрозуміти, що в нас немає можливості й платити за тепло мало, і споживати його, як то кажуть, скільки влізе. Та й давно вже час згадати давнє прислів’я: «Будуй хатку за достатком».

— Хто повинен це робити?

 

— Уряд повинен. Але уряд чим займається? Виборами. Якщо ж говорити серйозно, то відтоді як у країні змінився суспільний лад, в енергетичному секторі, як, утім, і в інших галузях, у тому числі, і в мисленні — як керівників, так і звичайних громадян, мало що змінилося. От і доводиться не жити, а якось виживати...