Сьогодні в Україні 350 міських голів. Серед них й очільник Вишгорода, що на Київщині, Віктор РЕШЕТНЯК (на знімку). Медик за освітою, він достатньо попрацював у сфері охорони здоров’я, очолював відділення, а потім і Вишгородську центральну районну лікарню, а до цього цілих три роки трудився лікарем-фахівцем в Ефіопії, був там «на всі руки» — від терапевта до хірурга. Одне слово, профі до мозку кісток. І раптом... ходіння у владу. Навіщо?
— Саме так, навіщо? — чи то з жалем, чи то просто риторично перепитує В. Решетняк. — Сидів собі в ЦРЛ і продовжував би сидіти, так ні, того головного болю було мало — давай проблеми серйозніші.
— І вийшло?
— Як бачите? Уже друга каденція.
— І багато проблем?
— На жаль, вистачає.
— Можна конкретизувати?
— Почну з найціннішого, що має сьогодні Вишгород, — наших жителів. Їх 30 тисяч. Працездатних із них дві третини. Отже, половина від цього числа працюють і вчаться в Києві. Адже час на дорогу туди не перевищує години. Виходить, що свою працю, досвід, знання вони трансформують у столичний бюджет, а їхні соціальні потреби задовольняються за рахунок бюджету вишгородського. Зрозумійте мене правильно: я зовсім не виступаю за заборону нашим громадянам працювати в Києві або за обмеження їх у користуванні благами за місцем проживання — кожен має право робити свій вибір. Так склалася демографічна ситуація.
— Місту важко від цього?
— І не тільки від цього. По-перше, наше населення представлено багатьма національностями, кожна з яких має свої звичаї, культуру, традиції, нарешті, релігійні переконання. Далі: вишгородці — люди різних соціальних категорій. Більшість із них — ліквідатори аварії на Чорнобильської АЕС. Поряд із ними це також офіцери запасу, що пішли у відставку й залишилися в нашому місті за правом вибору місця проживання. Багато пенсіонерів, є «афганці», а тепер і «атошники». Усі вони мають потребу в постійній турботі, соціальних виплатах. Треба ще враховувати й те, що 80 відсотків міської інфра-
структури зношено, доводиться постійно ремонтувати комунікації.
— І грошей у бюджеті вистачає?
— Не можу не похвастатися: 8 років поспіль ми виконуємо бюджет більш як на 100 відсотків. До того ж левову частину надходжень відраховуємо в область, дотуємо розташовані в нашому районі сільради. Для нас самих на все про все залишається 20 відсотків. Ці кошти спрямовуються на захищені статті — зарплати вчителям, лікарям та іншим бюджетникам, комунальні витрати. Водночас ми не тільки живемо, а й розвиваємося.
Звичайно, не так масштабно, як хотілося б, але все-таки не менше, ніж, наприклад, Буча. Крім усього, у нас великі рекреаційно-туристичні можливості, багата історія. Як ви напевно пам’ятаєте, згадування про Вишгород є ще в «Повісті минулих літ». Із ним пов’язана діяльність київських князів Ярополка, Мстислава, Ярослава Мудрого, княгині Ольги. Через Вишгород пролягав шлях із варягів у греки. Місто вигідно розташоване географічно, вдало вписано в природне середовище, лісові й водні масиви, зажило слави чудової зони відпочинку. Вишгород двічі відвідав Тарас Шевченко і був зачарований мальовничими краєвидами, писав тут вірші та картини.
— Які ж важелі має сьогодні міський голова? Зокрема, щодо житлового будівництва?
— Життя змусило створити свій, міський відділ будівництва та архітектури, активніше залучати до будівництва інвесторів. Як наслідок, у виграші всі, і головне — наші жителі. Ми отримуємо 4 відсотки пайової участі від побудованого житла плюс нові комунікації: кожному забудовнику ставимо завдання на створення енергосистем, водопроводів, каналізацій, доріг. Нинішнього року вже надали 20 безплатних квартир, ще 70 — за програмою «Доступне житло». Здали також «афганський» будинок і дали «афганцям» 20 квартир. Не забуваємо й чорнобильців. Принцип такий: загальна черга, медики, учителі, пільговики, силовики. Намагаємося в соціальному плані підтримати насамперед людей, в яких місто має потребу передусім. А це кращі вчителі, медики. Визначальною тут є й та обставина, що з усіх, хто лікується в ЦРЛ, 80 відсотків — наші городяни.
— Дефіцит кадрів у лікарні є?
— На жаль, так. До того ж і середнього, і лікарського персоналу. І його подолання знову-таки лежить у площині розв’язання житлової проблеми.
— Якщо ми вже зачепили близьку вам сферу охорони здоров’я, її реформування в останні чотири роки якось позначилося позитивно на вишгородському медичному потенціалі?
— На мою думку, ані-трохи. Та й саме реформування, скажу як колишній головлікар, не зовсім продумане і зважене. Тому що, як відомо, наша вітчизняна медицина завжди мала передусім профілактичну спрямованість. Це так звана система Семашка. І якби до неї додати належне фінансове забезпечення та розвинути страхову медицину — нічого придумувати більше не треба було б. Забезпеч ми, наприклад, постійними оглядами пенсіонерів, Україна була б країною довгожителів. А так... Як у нас впроваджують сімейну медицину? Із педіатрів зробили сімейних лікарів, з терапевтів — педіатрів. Урешті вийшло ніде нічого. Як педіатр може пролікувати пневмонію в дорослого? Так, на лікувальних факультетах вивчають усе. І коли я їхав до Африки, мене туди направляли як лікаря-фахівця. Сімейних лікарів потрібно сім років вчити. А тут — давайте вже. Питання вирішується через курси. І посилають на них медиків уже у віці. Треба дати освіту, кабінет, технічне оснащення, транспортне забезпечення. Але найжахливіше в тому, що сьогодні медицину поділили на кілька частин. Раціональне зерно, безсумнівно, є. Але ми знову-таки поспішаємо, швиденько руйнуємо, створюємо безліч проблем. У кожну структуру ввели свого бухгалтера, кадровика, економіста. Мало того, навіть територіально почали ділити, пересварювати лікарів, а страждають знову хворі. Одне слово, і систему Семашка зруйнували, і до страхової медицини не прийшли. А треба б під цю перевірену роками систему підвести державну програму фінансування, і питання страхової медицини було б вирішено.
— Якщо говорити про міста, схожі на Вишгород, та й про більші або менші, чи бачите ви шлях до кардинальних позитивів у їхньому розвитку?
— Шлях один, і про нього нині багато говорять, — децентралізація влади. Хотілося б дуже сподіватися, що новообраний парламент таке рішення ухвалить. Бачу три головні напрями — адміністративний, фінансовий та земельний. Повторюся: сьогодні 80 відсотків свого бюджету ми віддаємо в область і тільки 20 залишаємо собі. Але ж нам для розвитку міста кошти потрібні — дітей, наприклад, у нас більшає, а грошей для будівництва дитсадків не вистачає. Друге: як я можу вирішувати питання, якщо силовики місту не підкоряються, тепломережа не наша. Але ж це питання формування тарифів. Важелів управління в місті нуль цілих нуль десятих. Далі: заробили ми гроші, і громада за наявності фінансових ресурсів вирішує, що сьогодні, припустимо, будуємо стадіон, завтра — дороги. Так повинно бути. А я ходжу і прошу. І що прошу — наші ж гроші. А чиновників навколо...
— А уявіть, якби ще були проблеми з наповненням бюджету...
— Слава Богу, наші бюджетоутворюючі підприємства — «Хенкель-Баутехнік (Україна)», «Кен Пак (Україна)», «Укргідроенерго», «Карат-Ліфткомплект» та інші працюють успішно й відповідально. Але я побоююся, що рішенням вищої влади ці підприємства зобов’яжуть платити податки не в місті, а просто в державний бюджет. Нібито для чіткого контролю. Такі розмови вже ходять. Про яку децентралізацію може тоді йтися? Адже цим вихолощується саме її поняття. Якщо це справді станеться, то на всіх міських соціальних програмах можна буде поставити хрест.
І ще один момент. Болюче питання сьогодні — навіть не бюджет, не можлива відсутність у міста грошей, а казначейство. Це така непередбачувана структура, а швидше, система! На найближчій сесії, на-
приклад, будемо вирішувати питання про виділення мільйона гривень на реконструкцію шкільного стадіону. Цю суму треба провести обов’язково до кінця року. А вже на початку наступного виділимо гроші на покриття футбольного поля. Але все залежить від казначейства... Сподіваюся, що в процесі децентралізації влади необхідність у цій структурі взагалі відпаде — треба буде напряму працювати з банками. Децентралізація розв’яже багато проблем, що накопичуються роками й десятиліттями. І головне — вдихне нове життя в місцеве самоврядування, надасть йому по-справжньому творчого характеру, а громади зробить справжніми господарями свого життя.
Бесіду вів Віктор ЧАМАРА.
Київ.
