Кілька років тому група підприємств «Креатив» вирішила вкласти інвестиції в спорудження сучасного свинокомплексу європейського типу. Розпочалося будівництво на занедбаній території колишнього військового полігона за кілька кілометрів від райцентру Компаніївка на Кіровоградщині в вересні 2010 року. Правду кажучи, частина жителів селища, очолювана представниками окремих політичних сил та деякими депутатами, виступала тоді проти. Незгодних хвилювала можливість виникнення в районі «справжньої екологічної катастрофи». Мовляв, просякне все навколо нестерпним запахом свинячого посліду. Одне слово — екології кришка. Ініціатори створення підприємства з такою категоричністю не погоджувалися. Адже були твердо переконані в дотриманні всіх належних екологічних вимог, доцільності створення потужного виробництва, яке дасть не лише дохід, а й чимало нових робочих місць та забезпечить надходження до бюджету. Крім того, для налагодження нормальних конструктивних взаємостосунків передбачили додаткові внески в розвиток соціальної сфери району.
Цього року трапилася нагода перевірити деякі з почутих тверджень. Попередньо гарненько напарфумившись, вирушаю на згаданий свинокомплекс. Проїздимо Компаніївку — запаху не відчувається, а напруження зростає. Прошу водія відчинити вікно. Той, усміхаючись, відчиняє в салоні всі вікна, ще й розмахує рукою, захоплюючи всередину додатковий потік повітря.
— Не пахне? — уточнює, усміхаючись.
— Не чую. Може комплекс не працює, чи вітер не туди дме? — висловлююсь невпевнено, відчуваючи, що вітер дме таки в «потрібному» напрямку — від комплексу через трасу саме в бік райцентру. Тим часом згадую босоноге дитинство в селі, маму, яка з дня в день без вихідних поспішала о четвертій ранку на місцеву свиноферму... Згадую, як частенько, їдучи на велосипеді, доводилося розминатися з трактором, який бруківкою майже через центр села вивозив викачані з корпусів відходи свинячої життєдіяльності. Потрапляючи в калюжі та вибоїни, причеп щедро поливав ними і дорогу, і всіх перехожих. І мене, малого, разом із велосипедом. Багато хто, звичайно, лаявся. Така ситуація спостерігалася тоді чи не в кожному селі. Але... Не пахло.
Не пахло навіть тоді, коли йдучи зі школи, та намагаючись переступити щедро «политі» узбіччя, зачерпував із несподіваної калюжі в кирзові чоботи аж «по самі вінця». А пахло іншим. Найсмачнішими у світі підсмаженими картоплею зі свининою та сальцем із часничком. Може тому, що не часто потрапляли вони тоді до столу?! Усе більше — на великі свята...
Істина, традиційно, посередині
Найперше, що впало в око — надзвичайна чистота на підприємстві й навколо нього. Майже як у міському парку — з квітами, зеленню та скульптурами. Щодо запаху, то варто погодитися — він таки відчувається. Але дуже слабкий і то — вже безпосередньо на території комплексу. Але ж свині — є свині.
Та й якби Україну нині турбувала лише проблема можливого запаху від свиноферм, то й горя, як кажуть, не було б. Як не бачать в цьому проблеми тваринники Нідерландів, США чи Великої Британії. Проблема, швидше, — в наявності (чи відсутності) наїдків на столах наших громадян. А ще в тому, що від нестачі саме того, що неприємно пахне, гинуть, ще зовсім недавно — найкращі в світі, чорноземи. Зате на наших полях і справді нічим не пахне.
Принаймні органікою там не пахне точно. Тією самою, яку в світі називають «золотом» і без якої гумус хліборобові може лише снитися. Звичайно, з хімією легше, хоч після неї продукція не зовсім та, точніше — зовсім не та. Але то вже інша справа.
Про кадри, які вирішують усе
Для оснащення комплексу ініціатори його будівництва закупили та встановили свого часу одне з найкращих в світі обладнання французької фірми «І-ТЕК». А починаючи з 1 лютого 2011 року тут утримують свиней чистокровних селекцій — Велика біла, Ландрас, П’єтрен та інших класичних порід, виведених для промислового вирощування. Саме вони дають максимальні прирости, якісне м’ясо, вагомі приплоди.
Отримали роботу 118 людей, безпосередньо біля свиней працює 35. Усі без винятку спеціалісти попередньо проходили стажування операторами по догляду за тваринами. За його результатами в першу чергу, а вже потім — з урахуванням освіти та інших характеристик, працівник обіймає відповідну посаду.
Працюється людям комфортно й спокійно. Усі без винятку мають соціальний пакет та офіційну зарплату (значно вищу від тієї, що склалася в районі) — у середньому 3000 грн. Забезпечені безкоштовним харчуванням. До 80 відсотків працівників свиноферми — місцеві жителі, яких щодня підвозять до підприємства і відвозять додому.
Щодо нюансів у поросячій справі
«Особливість біологічного виробництва полягає в тому, — розповідає директор комплексу, — що тут контактують два біологічні об’єкти -людина й тварина, які піддаються різним впливам та ризикам. Якщо в когось із працівників поганий настрій, то це передається тваринам...».
Зооветспеціалісти, хоч це й може видатися смішним, переймаються тим, щоб у тварин... не виник стрес. Переконують — врахування такої специфічної особливості на подібних сучасних підприємствах — обов’язковий чинник. Кажуть — лише так можна забезпечити бажану продуктивність. Бо якщо, наприклад, поросят налякати, то у них погіршиться апетит. Як наслідок, тварини можуть недобрати вагу. А стрес може передаватися від працівників, коли в колективі якісь негаразди чи проблеми...
Сало — стратегічний продукт?!
Свинарство під впливом часу пережило багато змін. Впливи були мінливі, часом суперечливі й навіть взаємовиключні. Сьогодні твердження про те, що сало для українця — продукт №1 — майже втратило свою актуальність. Причина проста. По-перше — свинарство за своїми показниками скотилося до післявоєнного рівня. По-друге — споживачів «стратегічного» українського продукту стало менше. Точніше — змінилися їхні уподобання.
Можна було б заперечувати, зіславшись на те, що в українському селі, що не двір, то свиноферма. Але так можуть стверджувати хіба що непоінформовані. Сьогодні в селянських господарствах ситуація далека від ідеальної. Навіть найбільш хазяйновиті та підприємливі вирощують свиней лише для власного споживання, та зрідка — для реалізації. Так, за даними Держстату, станом на 1 серпня 2014 року поголів’я свиней в Україні скоротилося до рівня 1928-го чи 1952-го (післявоєнного) років, і становило всього лише 8 млн. 113 тисяч голів. Для порівняння: в далекому 1974-му в Україні утримували понад 20 мільйонів свиней (третину всього поголів’я колишнього Союзу).
Чи зможемо швидко й ефективно змінити ситуацію, зацікавивши якимось чином селянина, якого останнім часом відвадили від ведення тваринництва наднизькі закупівельні ціни? Навряд. А забезпечити промислові масштаби дрібнотоварного виробництва свинини та дотримання всіх існуючих нині ветеринарних та технологічних вимог й поготів. Тож як не крути, а вирішення проблеми продовольчої безпеки загалом і стратегічного розвитку свинарства зокрема — за великими тваринницькими підприємствами. Як це має місце в багатьох розвинених країнах.
Наразі спостерігається кероване попитом зміщення від вирощування тварин із великим вмістом жиру до — тварин із попередньо запрограмованою кількістю та якістю м’яса. За Союзу харчова промисловість потребувала більше жиру — людям потрібно було отримувати продукт, найефективніший для відновлення енергії. Іншими словами — потрібно було нагодувати багато голодних і працьовитих. Нині споживачі змінилися — і пріоритети теж. Перші потребують делікатесного харчу, другі — щоб цей харч був якісним, екологічно безпечним, різноманітним.
Розведення. Годування. Утримання
Змінилися й наукові підходи до племінної роботи. Раніше використовували чистопородне схрещування. Нині в фаворі — гібридизація, схрещування ліній з певними бажаними ознаками. Для того, щоб у кінцевому етапі одержати продукцію потрібних властивостей.
«Ефективність нашої роботи має бути такою, — зауважує Костянтин Чумаченко, — щоб у результаті якість продукції відповідала європейським вимогам».
Раніше вважали, можливо, й небезпідставно, що з допомогою свиней можна переробити непотрібні харчові продукти, овочі та фрукти (багато хто може пригадати ті часи, коли на колгоспні свиноферми привозили гарбузи після видалення з них насіння, нереалізовані кавуни та дині, пташиний падіж та зіпсовані оселедці, інші відходи виробництва). Ті часи давно минули. Нині тварини потребують повноцінних збалансованих кормів. Бо інакше якісну свинину не отримати. З другого боку — налагоджено належне виробництво комбікормів, яке задовольняє найвибагливіші потреби.
Дещо з приводу...
Сьогодні свинарство — це велике сучасне виробництво, при якому тварин утримують у закритих приміщеннях, потужних корпусах, круглий рік. Саме таке, як на ІП «Ліга» (ІП — іноземне підприємство). Тут дотримуються належного мікроклімату: відповідної температури, вологості тощо. В блоках завжди чиста (решітчаста) підлога, чисте повітря, гарне освітлення, і майже відсутній специфічний запах.
А на першому місці серед виробничих показників — оборот на одне твариномісце. Більший оборот — кращий результат роботи, швидше повертаються інвестиції. Та на відміну від провідних виробників світу в тваринництві України лише починає формуватися належне ставлення до виробництва.
«У кращому разі реконструюємо та модернізуємо старі корпуси, збудовані ще колгоспами, — зазначає Костянтин Чумаченко. — Але навіть той факт, що вони знаходяться на відстані 300—400 метрів від населених пунктів, не є прийнятним. Якщо 20—30 років тому проблеми з гноєм, з викидами практично не турбували людей, то сьогодні має забезпечуватися дотримання величезної кількості нормативів, а для цього — вкладатися величезні додаткові кошти. А щоб згладити проблему соціальної складової — підтримувати соціальну сферу розташованих неподалік населених пунктів».
Безпека та якість — передусім
Свинарство вступило в іншу фазу: насамперед — дотримання всіх вимог екологічного законодавства та створення безпечних умов утримання. Усі критерії, умови та заходи мають перебувати в рамках, чітко визначених законодавством.
«Наступний рівень — якість та безпека продукції і здоров’я людини. Такі вимоги мають місце в ЄС. І якщо ми думаємо про майбутнє, хочемо розвивати бізнес — маємо дотримуватися цих вимог.
З другого боку, навіть зазнавши чималих витрат на забезпечення всього перерахованого вище, в Україні ви не можете бути впевненими, що законодавчо захищені. На жаль, правова база не підготовлена до сучасного європейського рівня ведення тваринницького бізнесу», — переконаний директор підприємства.
У нас — непотріб, у них — «золото»
— Зокрема, так чітко й не визначено, що таке гній, — продовжує Костянтин Чумаченко. — Це натуральне добриво, чи шкідливі відходи? Якщо це шкідливі відходи, то фактично тоді така діяльність іде врозріз з екологією, з охороною навколишнього природного середовища. А це -величезні штрафи, санкції... Це гальма в розвитку виробництва. Гальма інвестицій, розвитку сучасного свинарства...
А якщо це натуральні добрива, як це заведено в усьому світі, то під це має бути підведена законодавча база. І тоді закони, інші нормативні акти висувають певні вимоги. Наприклад — збереження якості грунту...
У Данії з населенням 5,5 млн. чоловік вирощують 25 млн. свиней. Можна лише уявити, що відчувається в країні в березні та квітні (період викачки гною на поля). Проте всі данці розуміють, що розвинене сільське господарство — це добробут країни й кожного громадянина. Це дає сільгоспвиробникам певний соціальний статус тощо. Це певний рівень культури в сільському господарстві.
А коли спеціалісти з Канади, США приїздять до нас — вони шоковані. Заявляють — таке ставлення до важливого натурального компоненту, який відновлює природні ресурси, важко зрозуміти. Скрізь перегній — це золото. Бо в кінцевому варіанті — це безпечна, екологічно чиста продукція, яка не шкодить здоров’ю, популярна на ринку, і за яку можна отримувати чималенький прибуток. У них питання з виділенням землі під будівництво ферм вирішується з діаметрально протилежним підходом. Фермери дозволяють будівництво на власних землях тваринницьких підприємств, але за умови, що весь гній віддаватимуть власникові ділянки. У нас виробництво гною використовують для створення основного каменя спотикання.
Абсолютно допустимі випадки, коли сучасне активно діюче підприємство з іноземними інвестиціями можуть запросто закрити за рішенням певних державних органів. Тож змушені залучати додатково експертів, спеціалістів, які допоможуть знайти якісь обхідні шляхи, викрутитися з ситуації, щоб захистити справу. Такий стан справ на шкоду всім, але, на жаль, він має місце.
«Крім того, в кожному регіоні України, в кожній області — своя ментальність, своє бачення розвитку підприємництва тощо, — зазначає Костянтин Чумаченко. — Буквально на колінах вмовляємо, щоб фермери брали у нас безплатно гній: тверду і рідку фракції. Позаминулого року один місцевий фермер із великими труднощами погодився взяти. Результати вразили і його, і нас. Урожайність соняшнику зросла з 14—16 до більш як 36 ц/га. Але наступного року від співпраці він чомусь зненацька відмовився. Тож в той час, коли деінде гній продають, для нас він створює додаткові проблеми й затрати».
Але й такої кількості сільськогосподарський Компаніївський район, виявляється, не потребує. Навіть всупереч тому, що на сьогодні врожайність зернових та технічних культур у переважній більшості господарств району бажає кращого. А рівень гумусу на полях постійно знижується.
«Ми досліджували в лабораторії поживну цінність і рідкої, і густої фракцій гною. Нам підтвердили, що і фосфорні, і азотні складові в нормі», — заявляють потенційні постачальники органічного «золота». Але всі їхні заяви поки що — як голос волаючого в пустелі.
Успіх виробництва — у замкнутому циклі розведення
Надзвичайно велике значення надають нині на підприємстві створенню селекційно-генетичного центру, який забезпечить поповнення не лише власного високопродуктивного маточного поголів’я, а й сприятиме розвитку свинарства Кіровоградщини й України загалом.
Кожне підприємство має свій біологічний і технічний ресурс — зауважують спеціалісти «Ліги». На свинокомплексі ним є маточне поголів’я. Щоб підтримувати діяльність підприємства на належному рівні, необхідно його поповнювати — закупляти висококласних ремонтних свинок із необхідним статусом здоров’я десь у країнах Західної Європи. Це дуже дорого. Тому виникла ідея створення власної племінної ферми, селекційно-генетичного центру. Ця «іграшка» теж не з дешевих, але сюди вже завозять поголів’я племінних кнурів, формують станцію штучного осіменіння, лабораторію перевірки якості сім’я. Мріють побудувати ще одну ферму та створити замкнутий цикл, який дозволить проводити як чистопородне розведення, так і гібридизацію. Усе це — щоб отримувати таку продукцію, яка задовольнить вимоги найвибагливіших споживачів, та ще й диференційовано: кому — пісне м’ясо, кому — мармурове з прожилками...
Кажуть — створення племінної ферми підштовхне господарників до розвитку свинарства в регіоні. До співпраці тут готові. Та як воно буде, покаже час.
Кіровоград — Компаніївка — Кіровоград.
Фото автора.
P. S. Торік, у рамках робочого візиту на Кіровоградщину, свинокомплекс ІП «Ліга» групи компаній «Креатив» відвідала делегація представників корейської компанії Samchully Energy Solutіon Co. Під час зустрічі сторони обговорили питання двосторонньої співпраці між підприємством та компанією, зокрема, в галузі виробництва біопалива з відходів виробництва. Адже з кубометру біогазу можна виробити майже два кіловати електроенергії.
Біогазовий завод, встановлений на свинофермі з 50-тисячним поголів’ям, здатний продукувати 1,4 мегавата тепла та 1,2 мегавата електричної енергії на годину. Такою кількістю енергії можна освітити й обігріти селище з п’ятьма тисячами домівок.
Факт
На VІ Міжнародному конгресі «Прибуткове свинарство» свинокомплекс підприємства «Ліга» отримав відзнаку «Лідер галузі».
Цифри
За 2013 рік свиноферма реалізувала понад 62 тисячі свиней (планували — 60 тисяч), виростили 75 тисяч 265 поросят.
За потужності підприємства 2770 свиноматок, середньорічне їх поголів’я вже становить 2550 голів.
До речі
З книги рекордів підприємства
Свиноматка породи Велика біла привела за раз 28 поросят! У середньому від однієї свиноматки одержують по 13,5 умовних поросят.
Факт
В окремі роки поголів’я свиней в Україні (за Союзу) перевищувало 20 мільйонів, сьогодні — лише 8 мільйонів. За різними даними, дефіцит свинини становить від 250 до 500 тис. тонн на рік.
Факт
За рік «Ліга» виробляє до 60 тисяч кубометрів гною. Виходячи з його потреби на гектар сільгоспугідь від одного до 50 кубометрів такою кількістю органічних добрив можна забезпечити від однієї до 60 тисяч га землі.
Головний зоотехнік комплексу Олександр Сергієнко і представник благодійного фонду «Добротвір» Оксана Якуніна в боксах сучасного підприємства.
Елітні кнурі з ЄС вагою до 400 кг — дуже дорога, але надійна й перспективна гарантія якості майбутнього поголів’я.
УЗД для забезпечення здоров’я тварин так само необхідне, як і для людей.
