За державу подбати, окрім громадськості, просто нікому?

Хоча навряд чи той читач, хто не в темі, щось зрозумів із цих наших натяків. Тому, як у кожному поважному серіалі — короткий зміст попередніх серій. Спочатку про такого собі «віденського сидільця» Дмитра Фірташа. Власне, він не сидить, а пересувається в межах Австрії, бо ще в березні цього року відпущений тут із тюрми під заставу в 125 мільйонів євро. І, отже, на волі очікує суду стосовно екстрадиції в США по запиту ФБР...

А ось у 2010 році Дм. Фірташ для декого з відомих, а для багатьох — з невідомих причин, зумів «посадити» в крісло ДЕРЖАВНОГО чи навіть КАЗЕННОГО підприємства титанової галузі України свою людину. З тієї миті абсолютно успішне підприємство «Сумихімпром» вже наприкінці 2011 року опинилося в боргах як в шовках. Бо (звідти і порівняння з казкою «Про вершки і корінці») схема діяльності керівництва підприємства була простою як формула двоокису титану (TіO2): у підприємств, котрі контролює група добродія Фірташа з компаньонами, купувати задорого, а продавати їм же — задешево. Не дивно, що скоро постало питання банкрутства. Або приватизації в режимі т. зв. «междусобойчика». В останньому випадку, за дивним збігом обставин (агов, Фонд держмайна та інші зацікавлені!), торги планувалися на біржі, контрольованій (правильно!) Дм. Фірташем, а всі платежі учасників проходили через банк, самі вже догадалися, чий саме.

Ця схема, спасибі небайдужим людям, ще на початку поточного року («кому війна, а кому і мати рідна!) не спрацювала, і тому лишився тільки варіант банкрутства «Сумихімпрому». До речі, вгадайте з одного разу, хто був призначений керівником санації підприємства? Та Ігор Лазакович, той, хто «успішно» керував ним якраз з 2010 року. Щодо розпорядника майна Романа Марченка, то існує безліч публікацій, котрі вказують на те, що згаданий добродій теж креатура Дм. Фірташа. Власне, тут немає нічого страшного — є скарги, їх, де треба розглядають, міняють людей, до яких виникають питання. Однак — це не наш випадок...

Скажемо більше: з’являлися й вельми сумнівні судові рішення, котрі змусили нас помітити в них «принцип Черчіля». Це коли ДЕРЖАВНІ посадовці, покликані пильнувати ДЕРЖАВНИЙ ЖЕ інтерес, лише ховаються за зручне, виходить, для них (і трагічне для держави) судове рішення, ніяк на нього не реагуючи і не оскаржуючи.

Як результат — в умовах повної бездіяльності уповноважених державою чиновників піднялася дибки громадськість. Була створена Громадська робоча група із вирішення проблемних питань титанової галузі. Ініціатори останньої підготувала кілька звернень до найвищих урядових посадовців, керівників силових структур, аби ті поклали край справжньому безладу навколо ПАТ «Сумихімпром».

Минуло ще два місяці, і з’ясувалося, що віз і нині там... До таких висновків схиляєшся після того, як лише протягом жовтня-листопада ознайомишся із кількома десятками публікацій у ЗМІ, присвячених темі ПАТ «Сумихімпром». І всі вони не вимагають чогось на зразок — відніміть це підприємство у одного дядька і віддайте іншому, а просто дивної, здавалося б, речі: «Товариші чиновники! Та робіть же щось, щоб ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПОВЕРНУТИ ДЕРЖАВІ! Або щоб просто зберегти його як діючу одиницю, забезпечивши колектив роботою, а місто Суми — бюджетними надходженнями». Однак у відповідь, коли не тиша, то дії, котрі ще більше погіршують ситуацію.

Чиновницький пінг-понг поки що зупинився на тій позначці, що ключовий орган у питанні діяльності збанкрутілого підприємства, як повідомляють інтернет-інформджерела, а саме комітет кредиторів складається із представників (знову ви угадали!) — так, лише Дм. Фірташа. А як же власник — держава? Та ніяк! 100% акцій у власності, напевне, що для попереднього керівництва Фонду держмайна, що нинішнього — не аргумент. Як і інтереси ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ, котрі мали нещастя бути фінансово зв’язаними із «Сумихімпромом». Хоча в останньому випадку ми «дарма» турбуємося, бо експерти помітили, що, знову-таки, ДЕРЖАВНІ ПІДПРИЄМСТВА ЧИ УСТАНОВИ, або тихенько, або й відверто підігрують намаганням добродія Фірташа прибрати державний актив у власність. Тепер вже офіційно та ще й задарма...

На підтвердження цих слів кілька цитат з інтерв’ю для УНІАН (10.11.2014 р.) Валерія Мазура, міністра промисловості України в 1995—1997 роках, який входить до згаданої Громадської робочої групи: «Передбачаю, що Group DF фінансово зацікавила низку чиновників держорганів. Відповідь на це запитання повинні дати і, сподіваюся, дадуть СБУ, МВС, Генеральна прокуратура... Таке враження, що органи влади лише імітують захист інтересів держави в питанні прагнення Group DF правдами і неправдами збанкрутувати «Сумихімпром» і забрати, знову ж таки — безплатно, у свою власність. Жодного розслідування грубих протиправних дій стосовно «Сумихімпрому» не ведеться. А це єдине в Україні підприємство, що виробляє фосфорні добрива, без яких неможливо отримувати високі урожаї продовольчих культур».

На цьому тлі цікавою є позиція флагмана нашої «люстраційної діяльності» — Міністерства юстиції. Зокрема, в інтерв’ю вже РБК-Україна член згаданої робочої групи Олександр Щербань, аналізуючи діяльність відомства протягом останніх двох місяців, стверджує: «Мін’юст свідомо затягує перевірку розпорядника майна «Сумихіпрому». І це не лише після численних скарг згаданої Громадскої робочої групи, а й після того, як, за словами О. Щербаня, згаданий розпорядник Роман Марченко фактично перешкоджав фахівцям управління юстиції Сумської області провести перевірку факту навмисного доведення ПАТ «Сумихімпром» до банкрутства.

До речі, тільки не смійтеся. Саме управління юстиції, схоже, ніякого перешкоджання не помітило. Як і «не виявило наявності економічних ознак доведення ПАТ «Сумихімпром» до банкрутства». Про що і повідомило Фонд держмайна листом від 31.10.2014 року. Можливо через те, а може, й з інших причин вже ФДМУ зволікає зі створенням Міжвідомчої робочої групи (бо зараз справою порятунку ДЛЯ ДЕРЖАВИ «Сумихімпрому» займається громадськість — Громадська робоча група — адже більше нікому!).

Зауважимо, що у прокуратури дещо інша точка зору, ніж у юстиції. Зокрема, як повідомляли «Экономические известия», порушено кілька кримінальних справ, в яких фігурує загальна сума збитків (це вже за час діяльності так і не «перевіреного» Р. Марченка) у 135 млн. гривень. Хоча, чи то гроші для країни, яка стікає кров’ю у війні? У тому числі й від безгрошів’я теж! Адже у справі «Сумихімпрому» насправді фігурують мільярди, до того ж зеленими американськими грошима. Не зайвими й державі Україні, але виходить не людям, яким вона довірила дбати і про неї, і про нас. На жаль, довірила...