Перевірки ЗМІ на час виборів варто заборонити

Комітет працює як годинник: якщо раніше в нас накопичувалося до 20—30 нерозглянутих питань, які вже потрібно було вносити до порядку денного в сесійній залі, і нам доводилося червоніти за такий результат роботи, те тепер випереджаємо всі темпи. На останньому засіданні комітету ми розглядали питання, що стосуються  винятково захисту прав журналістів в окремо взятих ситуаціях, і не було законопроектів, не підготовлених для внесення до зали. Ми все зробили вчасно, виконали всі плани, затвердили план робіт на наступну сесію. Вона вже буде практично передвиборною — вересень-жовтень. Загалом я задоволена роботою комітету.

— Їх було багато. Серед найрезонансніших, авторами яких є депутати, члени нашого комітету, й один кабмінівський. Це проекти закону про суспільну мораль, який нарешті поставить крапку в існуванні Національної комісії з питань моралі, чия діяльність спричинила більше негативних, ніж позитивних оцінок. Ми також розглянули підготовлені Кабміном законопроекти, що стосуються внесення змін до закону про доступ до публічної інформації. Законопроект про суспільну мораль фактично став каменем спотикання для двох полюсів у суспільстві — так би мовити, моралістів та їхніх супротивників. Зрештою, ми зняли цей законопроект із розгляду, чим виконали дані обіцянки, в тому числі й журналістським колективам, які просили відхилити його. Були також законопроекти, присвячені змінам у законодавство про рекламу, про підтримку праці журналістів у сільській місцевості.

— Це традиційний крок, оскільки комітет перед кожними виборами рекомендував ухвалювати схожу постанову. На мій погляд, у майбутньому цю норму потрібно внести у виборчий закон, щоб у кожен рік виборів не доводилося ухвалювати такі постанови. У цьому питанні в сесійному залі завжди є порозуміння і з лівого, і з правого боку.

— Комітет може допомогти об’єктивно розібратися в проблемі. Звернень було багато, однак слід зазначити, що не завжди журналісти виступали в них, скажемо так, з позитивного боку. Іноді з’ясовувалося, що вони просто використовують ширму з назвою «свобода слова» для того, щоб усунутися від відповідальності за порушення або законів або інших нормативно-правових актів, або просто звичайної людської моралі. Таке в нас, зокрема, було, коли розглядали питання втручання політиків у роботу засобів масової інформації, що в принципі неприпустимо в демократичній державі. Безперечно, так бути не повинно. Однак приклади схожих явищ можна знайти не лише в Україні, а й у будь-якій країні — коли журналістська праця перебуває в небезпеці, коли порушуються права на професію, громадянські права. Україна тут не виключення, у нас теж є такі випадки, але вони більше стосуються не центральних засобів масової інформації, а регіональних. На одному з останніх засідань комітету ми повинні були розглянути скаргу колективу Запорізької обласної державної телерадіокомпанії на власне керівництво. Однак через останні політичні події, закон про мови, це питання перенесено на осінь. Але ось запитайте, як ця скарга до нас потрапила? Дуже цікаво. Усе повертається на початок нинішнього року й до зміни нашого керівництва в комітеті. Виявляється, цей колектив більш як півроку тому писав листи попередньому голові комітету Андрієві Шевченку, але той цю скаргу нам не показав. А потім колектив телерадіокомпанії зв’язався зі мною через форум одного із сайтів. Журналісти поскаржилися, що їх заяву не розглянули в комітеті, що їх ніхто не захистив.

Можу також пишатися тим, що мені вдалося примирити дві сторони —Володимира Ландіка і Соню Кошкіну. Не можу сказати про конкретні дії, які було вжито з мого боку, тому що зв’язана зобов’язаннями перед Кошкіною і з власником сайту «Лівий беріг» не розказувати про деталі цієї справи. Але вже відбувся обмін люб’язностями у вигляді відкритих листів Соні Кошкіної на адресу Володимира Ландіка та Володимира Ландика Соні.