130 років тому на околиці Полтави з’явилася постійно діюча аграрна науково-дослідна установа
В обласному центрі відзначили 130-річчя від дня заснування Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені Вавилова. Урочистості з цієї нагоди почалися з відкриття на її головному корпусі меморіальної дошки Борису Черепахіну — першому керівникові тоді ще Полтавського дослідного поля. А потім у краєзнавчому музеї відбулося спільне святкове засідання вчених рад цієї скарбниці минувшини та станції за участю багатьох гостей.
«Первістка» плекали корифеї
Місце для віншувань ювілярки вибрали не випадково. Адже історичне приміщення музею свого часу будувалося як головний осідок губернського земства. Останнє підтримало засновницьку ініціативу Полтавського сільськогосподарського товариства і профінансувало народження того «первістка». Біля його колиски та перших кроків діяльності стояли такі світила пов’язаних із землею наук, як Володимир Вернадський, Василь Докучаєв, Олександр Ізмаїльський, Анастасій Зайкевич та інші. А 1910 року сюди на практику приїздив студент Московського сільськогосподарського інституту, майбутній геніальний учений-біолог Микола Вавилов. Згодом він згадував про те, що саме Дослідне поле, його колектив, дали «імпульс для всієї подальшої роботи» та «віру в агрономічну працю».
Однак і перші досягнення, і світове визнання фундаторів були пізніше. А з чого, власне, все починалося? Передовсім із потреби у ґрунтовних прикладних дослідженнях усіх складових сільгоспвиробництва, яке після відміни у 1861 році кріпосного права виходило на новий рівень розвитку. Не менш важливо було систематизувати здобуті знання, практику та озброїти ними хліборобів і тваринників. Особливо за умов, коли тодішні власники й орендарі землі намагалися просто перенести до нас закордонний досвід, чужоземні сорти та породи тварин. І нерідко банкрутували, зазнавали катастрофічних збитків од нашесть шкідників на поля, хвороб тварин, спустошливих посух тощо. Адже надто різними були ґрунти і кліматичні умови навіть у межах однієї країни.
Експерименти, що стали класикою жанру
Фахівці Полтавського дослідного поля, реорганізованого 1910 року в сільськогосподарську дослідну станцію (її назву пізніше змінюватимуть ще з десяток разів), стали вивчати і творити своє, вітчизняне підґрунтя майбутніх урожаїв. Досить сказати, що тут фактично започаткували вітчизняну прикладну ентомологію, зібрана спеціалістами станції колекція комах-шкідників сільгоспкультур є воістину унікальною. Безцінним за своєю значущістю для науки став запропонований іще згаданим «батьком» Поля Борисом Черепахіним дослід беззмінного посіву озимого жита, який його послідовники продовжують і сьогодні. Загалом науковці станції вивели понад півсотні сортів кормових культур.
Особлива цінність таких робіт полягає в тому, що, як і понад століття тому, весь багаж знань про «поведінку» тієї чи іншої рослини або комахи «станційники» накопичують не в штучних «тепличних» і не в лабораторних, а в реальних польових умовах.
Адже поле тут зовсім не фігуральне і не віртуальне. Причому не лише те, що розташоване біля станції на околиці обласного центру. Його, умовно кажучи, продовженням є площі у трьох потужних дослідних господарствах на теренах Полтавщини. За кордоном, де земля і робота науковців незрівнянно дорожчі, дослідження на таких полях коштують шалених грошей. Наші досвідчені фахівці пригадують, як зовсім недавно, у 90-х роках минулого століття, їм доводилося працювати за копійки або навіть безоплатно... Та, попри все, зберегли матеріальну базу, набутки корифеїв і тепер прагнуть примножити їх.
Навіщо схрещувати їжака з вужем?
Тож Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція залишається провідною аграрною науковою установою регіону. Передовсім як сучасний виробник високоякісного насіння сортів кормових культур власної селекції, а також насіння зернових і зернобобових селекції інших профільних центрів. Саме тут дбають про збільшення популяцій необхідних для запилення диких бджіл — рудої та рогатої осмій, розробляють прогресивні технології обробітку ґрунту, системи мінерального живлення та захисту рослин, упровадження короткоротаційних сівозмін тощо.
Інша справа, що сьогодні, м’яко кажучи, не до всіх рекомендацій науковців прислухаються. Насамперед ті, хто задля надприбутків ладен буквально «розтоптати» живлющу силу матінки-землі. Якби фундатори і корифеї установи побачили наші сьогоднішні поля, всуціль «укриті» соняшником і кукурудзою, вони, мабуть, перекинулися б у місцях свого вічного спочинку. Здивувало багатьох спеціалістів і недавнє рішення столичних «верхів» об’єднати суто «агрономічну» дослідну станцію з іншим розташованим неподалік академічним інститутом... свинарства.
Її нинішня повна назва — Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України — нагадує, даруйте, схрещення їжака з вужем. Така довільна «селекція» під приводом скорочення затрат не могла не викликати занепокоєння науковців стосовно збереження надбань попередників. І, власне, самого Поля, що для багатьох сьогоднішніх скоробагатьків залишається тільки ласим шматком «золотої» земельки на околиці Полтави. Але то вже, як кажуть, інша історія. Неювілейна.
