Золота квітка не лише продовжує залишатися рятівником від економічних негараздів, а й зміцнює енергонезалежність

І нинішнього сезону соняшник можна по праву вважати однією з найліквідніших культур. Адже цьогоріч торгівці та переробні підприємства за тонну олійної культури пропонують сільгоспвиробникам 5000—5100 гривень. Продати по такій ціні можна хіба що сою чи ріпак. Та поглянувши на площі під соняшником, стає очевидним: саме він «заробляє» левову частку грошей для агропромислового комплексу. В середньому по державі практично кожен п’ятий гектар сільгоспугідь у господарствах відводять під цю олійну культуру. Більше посівних площ зафрахтувала за собою лише пшениця.

 Мільйони тонн попливли за кордон

На тлі економічних негараздів у країні на нашому соняшниково-олійному «фронті» не все так вже й погано. Про стабільне зростання промовисто свідчать цифри. За підсумками дев’яти місяців заводи виробили 2,75 мільйона тонн нерафінованої олії, тоді як торік за січень-вересень було 1,8 мільйона тонн. Тенденція злету одразу на 52,8 відсотка пояснюється експортною зацікавленістю з боку торговців. На відміну від пшениці, яка вивозиться за кордон переважно у вигляді сировини, соняшник «заробляє» гроші розумніше. Будучи переробленим усередині країни на вітчизняних потужностях (а це і податки від підприємств до бюджету, і зарплати, і робочі місця), ліквідне насіння перетворюється «на продукцію з доданою вартістю». А за межі країни потрапляє вже олія, щоправда, здебільшого нерафінована. Хоча не можна сказати, що сам соняшник не цікавить закордон. Років п’ятнадцять тому Україна продавала до інших держав близько 900 тисяч тонн насіння і могла б без особливих проблем робити це понині. Але тодішні державні керманичі зважилися на мудрий і далекоглядний крок (сьогодні це очевидно), запровадивши 1999 року для соняшника експортне мито. Тому нині за кордон у вигляді сировини його постачають у значно меншій кількості. Натомість Україна тримає першість у реалізації на зовнішні ринки соняшникової олії. На нашу державу припадає майже 60 відсотків світових обсягів експорту. Далеко позаду залишаються інші потужні виробники цієї продукції: Росія (20 відсотків) та Аргентина (10,5 відсотка). Ось ще одна цифрова ілюстрація до теми. Минулого маркетингового року (вересень 2013-го — серпень 2014-го) переробні підприємства виробили 4 мільйони 650 тисяч тонн олії. З цієї кількості на експорт відправлено 4 мільйони 186 тисяч тонн. Це плюс 28,9 відсотка до попереднього року. За продані за межі держави олію та шрот вторгували чималеньку суму — 4,6 мільярда доларів. Отже, в середньому, щомісяця постачається на експорт олійної продукції з України на 388 мільйонів доларів.

Виходить, що всередині країни для споживання вистачає лише 9—10 відсотків виробленої олії, решту ми навчилися продавати за кордон. Звісно, таких проривів та валютних надходжень до держави не було, аби не зростання виробництва соняшнику. Хіба це не наочний приклад того, як треба обстоювати інтереси України, щоб не залишатися сировинним додатком, а прагнути торгувати на зовнішніх ринках продукцією з доданою вартістю?! Особливо з огляду на те, що у світі люди заради здорового способу життя дедалі більше віддають перевагу оліям перед жирами тваринного походження. Нашій країні від того і карти у руки. Українську олію вже купують майже 90 держав. Передусім — Азії, Близького Сходу, ЄС, СНД та Африки. За два останні роки спостерігається зростання продажів до Китаю. Піднебесна стала одним з найпотужніших споживачів нашої соняшникової олії, за цим показником вийшла на третє місце після Індії та країн Євросоюзу. До речі, не може не радувати, що до ЄС поставки також збільшуються. Приміром, у липні-серпні до об’єднаної Європи її було вивезено 179 тисяч тонн, тобто 27,2 відсотка від загального експорту цієї продукції з України.

Навіть там, де стріляють, насіння переробляють

Нині соняшникові жнива ось-ось завершаться. Літо для цієї культури видалося не надто сприятливим. Через спеку кошики не налилися й насіння не встигло сповна набрати ваги. Логічно, що і врожайність нижча за минулорічну. У середньому намолочують по 19,3 центнера насіння з гектара, тоді як у 2013-му на такий час було 21,7 ц/га. А з 4,9 мільйона гектарів (96 відсотків площ) в агроформуваннях зібрали майже 9,6 мільйона тонн соняшнику. Найнижча врожайність спостерігається на Херсонщині — 8,5 ц/га. У Запорізькій області пересічний гектар дає по 13,1 центнера. У Миколаївській — по 16 ц, тоді як у сусідній Кіровоградській — по 20,9 центнера. У Київській, Сумській, Івано-Франківській — більш як по 25 ц, а у Черкаській, Хмельницькій, Вінницькій та Харківській — по 27—27,9 ц/га. 

Найістотніше за темпами збирання через військове протистояння відстає Луганщина, де не обмолочено 145 тисяч га (тобто 40 відсотків соняшникових площ). На Донеччині ситуація краща, але і там олійний урожай залишається в полі на 30 тис. га (7 відсотків). У підсумку, у охоплених озброєним протистоянням областях соняшник «дозріває» на 170—175 тисячах гектарів. У перерахунку на насіння — майже 300 тисяч тонн. Припустимо, тонна сировини у регіонах, де триває антитерористична операція, коштує принаймні 4000 гривень (покупцеві вивозити врожай з тамтешніх полів — неабияка проблема). Тож є ризик, що на пні згниє мало не на 100 тисяч доларів соняшнику... Як тут не згадати образний вислів про врожай «не той, що в полі, а той, що в коморі» — на сході це прислів’я набуло загрозливого реального змісту!

До слова, на Донбасі розташовані шість підприємств, які раніше у рік переробляли до 1,6 мільйона тонн соняшнику. Нині «Слов’янськолія», «Сватове-олія», завод у Маріуполі працюють у нормальному режимі. Розпочали сезон і у зоні АТО — в селищах Троїцьке та Мілове Луганської області. А у Донецьку потужний олійно-жировий комбінат опинився в зоні активних бойових дій. На його території базуються бойовики. Підприємство неодноразово потрапляло під артилерійські обстріли. За свідченням очевидців, нині там навіть кабелі повирізали.

Попри усі ці негаразди, за прогнозами, хоча виробництво соняшнику й скоротиться з торішніх 11 мільйонів тонн до 10—10,5 мільйона нинішнього року, на міцних позиціях України, як світового експортера недобір майже не позначиться. Очікується, що у підсумку переробні підприємства виготовлять 4,3 мільйона тонн олії, з яких за кордон зможемо відправити майже 4 мільйони.

Як дві тонни селітри перетворилися на одну

Цінами на соняшник аграрії, власне, як часто це буває, і тепер не задоволені. Ремствують, що пропоновані сільгоспвиробникам 5000 гривень за тонну, за нинішньої вартості матеріально-технічних ресурсів, — не ті гроші, щоб розвивати виробництво. У господарствах з ностальгією згадують часи, коли ціна у валютному еквіваленті перевищувала 600 доларів, і за тонну соняшнику можна було купити дві тонни селітри. Тепер вистачить хіба що на одну.

На переробних підприємствах нарікають: у нинішньому сезоні окрім того, що і насіння соняшнику за якістю гірше, і врожайність нижча — відбувся обвал світових цін на олію. Це пов’язано з вартістю соєвої, пальмової та ріпакової олій, які корелюються з нафтою. При суттєвому зниженні цін на «чорне золото» й ці олії на зовнішніх ринках пішли вниз. Бо при високих цінах на нафту вигідно виробляти біодизель, при низьких — ні. Тому утворюється надлишок рослинних олій і ціни падають. Тож, прогнозують на переробних підприємствах, до нового року зростання світових цін на олію нічого чекати.

Фото Валерія ДРУЖЕНКА.

Дослівно

Генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук:

— Треба, щоб кожна тонна сировини перероблялася в Україні, бо це додана вартість...

Тим часом

    Лушпиння — не сміття

Олійно-жирові підприємства давно пішли шляхом заміщення дорогого газу на лушпиння. Власне, і через це вітчизняна олія конкурентоспроможна на зовнішньому ринку, бо ж менші затрати на її виробництво.

Між іншим

Викорінити не можна сіяти

Аграрії і захисники довкілля, швидше за все, у цьому заголовку поставлять кому в різних місцях. До соняшнику екологи завжди ставилися із застереженням. Адже найліквідніша культура значно виснажує грунти (мабуть, тому в країнах ЄС здебільшого це олійне насіння вважають за краще купувати, а не вирощувати у себе). Коріння соняшнику, проникаючи на двометрову глибину, висмоктує запаси поживних речовин. Приміром, існуючими нормативами оптимального співвідношення культур у сівозмінах частка соняшнику у структурі посівних площ не повинна перевищувати 15 відсотків. Причому, соняшник може повертатися на одне й те саме поле лише через сім років. Але ці норми здебільшого і надалі залишаються на папері, бо соняшник надто вигідна культура для багатьох господарств. Особливо «зловживають» посівами господарства південно-східних областей. Приміром, у Запорізькій області цьогоріч збирають найліквіднішу культуру з 552,8 тисячі гектарів. Це найбільше в Україні і явно перевищує вищезгадані 15 відсотків.

Свого часу Верховна Рада запровадила навіть відповідальність за відсутність проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь. У 2011 році були внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. За цими нормами, за використання ділянок без затверджених проектів землеустрою керівникам агропідприємств загрожує штраф до 8 тисяч гривень. Але, як часто у нашій країні буває, хотіли як краще, а вийшло — як завжди. Сівозміни стали підставою для поборів сільгоспвиробників з боку перевіряльників. Тим часом соняшник, попри усі намагання обмежити його присутність на вітчизняних ланах, укоріняється дедалі міцніше. Та й нині, через протистояння на сході, відповідним органам, схоже, не до сівозмін. А головним контролерам з сільгоспінспекції, які ще на початку року активно приглядали за порядком на ланах, — на радість аграріям обмежують повноваження. В умовах дефіциту в країні валютних ресурсів, держава зацікавлена у соняшнику, який допомагає їх «заробити».

Але тут для екологів є й приємна новина. Як ми вже згадували, ціни на нафту у світі падають і виробництво біодизелю стає невигідним. Відповідно, на зовнішніх ринках дешевшають рослинні олії, з яких активно продукують альтернативне пальне. Можна прогнозувати, що ріпакова, пальмова, соєва олії знову масово використовуватимуть зі споживчою метою, і вони як харчовий продукт складатимуть у світі неабияку конкуренцію олії соняшниковій. Отже, й на соняшник, не виключено, дещо впаде попит. Тож золота квітка вже незабаром може поступитися місцем на ланах України іншим культурам, які не так виснажують землю.

Валерій ДРУЖЕНКО.