Після переможного походу козак міг собі дозволити кухоль життєдайного напою, який бадьорив серце і рецепт якого ледь не загубився у глибині віків.
Секрет колишнього козацького напою віднайшов та випробував дослідник історії Олександр Середюк з Волині. Відомий краєзнавець, письменник, доктор філософії дійшов висновку, що українські козаки на Січі ніколи не були затятими випивохами, а твердження про те, що «Січ уміла тільки пити та з рушниць гатити», -то не більш як вигадка ворогів. Власне, цією темою пройнята книга Олександра Середюка «Козак — не пияк, бо справжній козак знає бойовий гопак», написана за історичними фактами.
— Олександре Миколайовичу, у хоробрості козаків ніхто не сумнівається. Більш дискусійним є питання: чи були запорожці такими ж пристрасними до міцного питва?
— Я вивчив сотні історичних документів і пересвідчився: головна місія запорожців — охороняти рідну землю. А яким міг бути охоронець-воїн, коли він постійно у гульбі, пиятиці, вештанні по шинках і молодицях? Саме таку думку нав’язували деякі одіозні історики, намагаючись очорнити образ українського вояка-професіонала. Але цей бруд не міг заплямити справжньої правди, яка розходилася по всьому світу. Дійшла навіть до Японії. Кажу це з власного досвіду, бо 1998 року в Луцьк на семінар каратистів приїхав вельми поважний гість, президент японської федерації карате-до Масахіко Танака. Задля ознайомлення з історією нашого краю побував Танака і в Музеї історії сільського господарства Волині, в якому я почав директорувати. Так-от, під час оглядин експозиції японець несподівано підійшов до портрета українського козака, став перед ним на коліно і вклонився до землі. З’ясувалося: японці, які займаються східними єдиноборствами, за основу беруть і вивчають бойове мистецтво українських козаків. «Ми знаємо вашу історію, ми схиляємо голови перед мужністю ваших самураїв», — пояснив тоді Танака свій вчинок, який вразив усіх. І мене в тому числі. Відтоді я й перейнявся пошуком відповіді на запитання: якими насправді були наші козаки, якщо перед ними схиляють голови світові світила? І особливо зацікавили витоки тверезості козацького духу.
— Але рідко хто втримувався, щоб не піддатися хмільній спокусі, тим паче на Січі, в гурті козаків, у яких вирувала жадоба до походу, до баталій...
— Саме під час походів не тільки вживання оковитої, а й сама її наявність серед речей заборонялася під карою смерті. Звичайно, я не ідеалізую козаків, у мирні часи вони могли перехилити чарку-другу, але повсякчас знали міру. А ось що таке горілка в тому вигляді, який маємо нині, тодішнє козацтво абсолютно не знало. Бо питвом у козаків вважалися варенуха, медовуха, полянка, спасівка, вишнівка, гарбузівка, тернівка... Тобто — у кожному напої були природні компоненти.
— А яке питво вважалося найходовішим у козацькому гурті і яке їм найбільше смакувало?
— Варенуха. Її рецепт я шукав довгими роками. І в архівах, і в переказах, і в літературі. До речі, саме цим напоєм гетьман Богдан Хмельницький пригощав іноземних дипломатів. Варенуху вживали і холодною, і гарячою. Міцністю вона була удвічі слабшою від нинішньої горілки. На основі відновленого рецепту вирішив самотужки створити ідентичний козацький напій, для кого використав сушені яблука, груші, вишні і сливи. За смаком напій вийшов, як еліксир. Він справді додає наснаги, енергії, бадьорості. Випивши кухоль, можна хоч півдня танцювати гопака.
Врешті, Олександр Середюк знається й на цьому, бо, крім усього, є ще й учителем бойового гопака. І цим заняттям, і своєю книгою він проповідує здоровий спосіб життя.
