Влада на місцях безпорадна перед цінами
Вони не зростають. Вони гарцюють. Злітають до небес, залишаючи всіх у німому остовпінні. Про подорожчання окремих видів товарів, навіть таких, як хліб, уже ніхто не повідомляє. А цінники змінюються так швидко, що за ними важко стежити.
Хоча офіційна статистика запевняє, що ситуація під контролем — у вересні відносно попереднього місяця індекс споживчих цін у Хмельницькій області становив 102,8 відсотка. А з початку року він підвищився на 16 відсотків. При цьому вартість продуктів харчування зросла, начебто, лише трохи більш як на три відсотки.
Статистика не встигає за життям
Це не так вже й багато. І якби зарплати залишались стабільними, ніхто й не подумав би скаржитись на дорожнечу. Але варто відправитись до супермаркету чи на базар, щоб на власні очі переконатися: усе подорожчало не на кілька гривень чи копійок, а ледь не в рази. Ще кілька місяців тому свинячу вирізку можна було купити за 55 — 65 гривень, тепер вона дотягнула до 90. А сало за 45 — 50 гривень багатьох покупців, а це переважно пенсіонери, котрі не дозволяють собі дорогого м’яса, просто шокує. Те саме стосується яловичини та курятини. Тепер бройлерна курка заважує і на сотню гривень. А це означає, що дешеве «соціальне» м’ясо просто щезло. Пенсіонери дедалі впевненіше переходять на так звані супові набори, у яких курячі кістки, лапи та голови.
Такі тенденції зберігаються практично на всі види тваринницької продукції. Негативні рекорди б’ють курячі яйця, за які на базарі просять уже 25 гривень за десяток. Така вартість була зафіксована торік взимку в найбільші морози. І протрималась недовго. Потім залишалася у межах 10 — 12 гривень. Але з початком осені вперто і незмінно поповзла догори.
Щоправда, продукція птахофабрик дешевша — 13 — 15 гривень за десяток. Але й це дорогувато для такої пори року.
Птахівники пояснюють все тим, що подорожчали енергоносії й валюта. А оскільки запліднені бройлерні яйця доставляють в країну переважно з-за кордону, їх ціна автоматично збільшилась. Але що змушує піднімати ціну на те яйце, що знесене куркою в сільському хліві? Адже там не діють валютні розрахунки. Та й енергоносії використовуються по мінімуму.
Утім, запитання риторичне. Для більшості українців навіть пояснювати не потрібно, чому яєчня з домашнього яйця і шкварка зі свого кабанчика напряму залежать не тільки від коливань курсу долара, а ще й від вартості енергоносіїв на світовому ринку. Бо сільська продавчиня, яка розкладає просто на асфальті свій товар — яйця, молоко, картоплю — після базару піде в магазин, аптеку, до лікарні, змушена буде заплатити за комунальні послуги і за навчання дітей чи онуків. І скрізь їй назвуть такі ціни і тарифи, що вартість кілограма картоплі чи сала не йде ні в які порівняння з ними. Тож кожен намагається пристосувати до них і свій товар. Бо іншого заробітку просто немає.
На кілометр вбік — на гривню більше?
Посада зобов’язує заступника голови ОДА Володимира Кальніченка, який відає питаннями агропромислового комплексу, доволі обережно оперувати цифрами. Він теж спирається на офіційну статистику. Справді, у жовтні яйця подорожчали на 17 відсотків. І м’ясо — трохи більш як на п’ять. Цифри, начебто, не критичні. Але навіть чиновнику зрозуміло, що вони далекі від життя. Тому заради об’єктивності додає:
— Строкатість цін на один і той самий продукт у різних районах просто вражає. Приміром, якщо в середньому по області середня ціна хліба вищого ґатунку менша за шість гривень, то у Чемеровецькому районі — десять з половиною гривень. І навіть хліб першого сорту коштує там вісім гривень. Чи такий приклад: в середньому по області сметана подорожчала на тринадцять відсотків, а у Красилівському районі — аж на сорок.
Пояснити, чому кілограм курятини в окремих населених пунктах вартує на двадцять відсотків більше, ніж в інших, навряд чи хто зможе. Так само, як і те, чому в різних місцях розбіжність в ціні на масло сягає 10 — 15 відсотків. Адже у більшості випадків на прилавках виставлена продукція одних і тих самих виробників.
Про свинину взагалі окрема мова. І досі посадовець впевнений, що м’ясо без кісток коштує 51 гривню за кілограм, а сало — 22 гривні, хоча такі ціни вже давно залишились у минулому як далекий і приємний спогад. Утім, навіть офіційна статистика зафіксувала, що в окремих райцентрах вартість на 30 — 50 відсотків вища від середньообласної. І це за того, що доходи на периферії значно нижчі.
Хоча зустрічаються і такі випадки, коли на місцях ціни навіть менші від статистичних. Але сказати, що окремі райони загалом відзначаються чи то позитивним, чи негативним ціноутворенням, неможливо. Стихія гуляє на всіх прилавках і базарах і, як перст долі, несподівано обирає той чи інший продукт у тому чи іншому місці. Десять кілометрів праворуч — на десять гривень дорожче, а п’ять ліворуч — на гривню дешевше.
На ярмарку не дешевше. Просто веселіше
Щоб приборкати інфляцію, на нараду зібрали представників влади з усіх районів. Але як вплинути на ситуацію, окрім того, що покивати пальцями на тих, хто відійшов від середньої цифри?
З’ясували, що в деяких районах перестали працювати комісії, котрі мали б відстежувати реальний стан речей. Але вся біда в тому, що дорожнеча приходить незалежно від наших спостережень.
Потім дорікнули тим, хто забув про спеціальні куточки і відділи у магазинах, де торгували б товаром для малозабезпечених. Але хто не знає, що створювались вони під тиском влади. Й існували переважно формально доти, доки влада за цим пильно стежила. Але зовсім не для того, щоб реально допомагати бідним. Бо хоч як проси, а ніхто нині не торгуватиме собі на збиток.
Продавці та виробники й без того скаржаться на граничний рівень торговельних надбавок і рентабельності, котрі встановлені в області на певні соціально важливі продукти. Якщо їх дотримуються, то отримують збитки. А тому намагаються перекрити за рахунок інших позицій. Тож покупець мало що виграє на цьому.
Наостанок вирішили, що виручити мають сільськогосподарські ярмарки. Мовляв, саме там повинен бути доступний товар. Тут же в департаменті сільського господарства прозвітували, що за рік в області провели 1885 таких ярмарків, де продали майже 12 тисяч тонн продукції на 148 мільйонів гривень.
Але хто сказав, що там було хоч що-небудь дешеве? Не раз доводилось спілкуватись і з сільгоспвиробниками, і з дрібними фермерами, і просто з селянами, котрі привозили туди все, що виростили своїми руками. Ніхто з них не приїхав, щоб віддати товар за безцінь. Навпаки, продавці хочуть скористатись більшим напливом покупців.
А люди й справді поспішають поярмаркувати. Одні з надією, що знайдуть щось дешевше. Інших приваблює ширший асортимент. Комусь цікава сама атмосфера ярмаркування. Деякі з цих очікувань і справді збуваються. Але будьмо відвертими, ні ярмарковий настрій, ні святкові вітрини на загальну цінову політику практично не впливають.
Економіка вчить, що все мають врегулювати ринкові відносини. Це так. Але вони не встановлюються стихійно чи самі по собі. Їх теж потрібно формувати, впливати належними важелями, прораховувати і бачити кінцевий результат. А для початку — навчитись дивитись на ціну однаковими очима як споживачеві, так і офіційній статистиці.
Хмельницька область.
Фото автора.
На ярмарках, що їх проводять в обласному центрі, й справді можна купити дешевші яйця та цукор. Якщо ціна хоча б на півгривні менша від базарної, люди одразу шикуються в чергу за таким товаром.
