Сьогодні в Польщі згадують 30-ту річницю воєнного стану. Зранку 13 грудня 1981 року поляки прокинулися в іншій державі, ніж у тій, в якій вони лягали спати. Розвиток руху «Солідарність», страйки на заводах, виступи інтелігенції — усе призупинилося одним указом — «Про запровадження в країні воєнного стану», який оголосили вранці по радіо. 

Нашим співвітчизникам, особливо молодим, важко порівняти польський воєнний стан із чимось в українській новітній історії. Хіба що зі спробою усунення від влади президента СРСР Михайла Горбачова у серпні 1991 року так званим Державним комітетом з надзвичайного стану (ДКНС). Та й то дуже приблизно, бо і мотиви, і методи реалізації надзвичайного стану польською Військовою радою національного порятунку (ВРНП) у 1981-му та «радянським» ДКНС 1991 року непорівнянні. Об’єднують їх хіба що досі не розкриті численні трагічні таємниці.

Будь-що утриматись при владі чи спосіб уникнути інтервенції?

Офіційною причиною оголошення воєнного стану його автори та виконавці у 1981 році назвали погіршення економічної ситуації. В країні діяла карткова система на базові продукти споживчого кошика. В крамницях бракувало не лише промислових, а й навіть продовольчих товарів, потреби в яких полякам доводилося вирішувати за формулою «з-під прилавка», яку пам’ятають також багато наших співвітчизників. У офіційних документах йшлося і про загрозу енергетичної кризи. Проте справжні мотиви, що спонукали правлячу компартійну групу та генералітет запровадити надзвичайний стан, усе-таки були політичними.

З одного боку, влада втратила контроль над незалежною профспілкою «Солідарність», яка погрожувала початком загальнонаціонального страйку. На той час профспілку підтримували 62% громадян, а уряд — лише 24%. Була загроза хаосу в країні. Крім того, ситуацію ускладнювала й боротьба за владу різних груп у самій Польській об’єднаній робітничій партії (ПОРП). Кожна з них по-своєму бачила політичні та соціально-економічні реформи, що, як повітря, були потрібні паралізованій кризою країні.

З другого боку, не можна знехтувати зовнішній чинник — СРСР та війська ОВД (Організація Варшавського договору). За даними ЦРУ, датованими початком грудня 1981 року, у разі громадських заворушень у Польщі на її територію мали увійти 18 дивізій ОВД. Під виглядом проведення широкомасштабних військових маневрів вони (без участі підрозділів Народної Армії Польщі, що повинні були залишатись у казармах!) мали взяти під контроль великі населені пункти та промислові центри. Прихильники такого сценарію були і в середовищі керівництва ПОРП, які лише за такого розвитку подій могли претендувати на владу — шляхом усунення правлячої верхівки на чолі з В. Ярузельським.

«ВоРОНа орла не переможе»

Отож, зважаючи на всі ці причини, у ніч з 12 на 13 грудня 1981 року Державна Рада Польської Народної Республіки (колегіальний орган — відповідник нинішнього інституту президентства) оголосила про запровадження в країні воєнного стану. Проте абсолютна більшість поляків дізналися про це 13 грудня, коли, вийшовши недільного ранку на вулицю, побачили танки, бронетранспортери та блок-пости у складі військових і міліціонерів. З вечора 12 грудня замовкло радіо і телебачення, було відключено телефонний зв’язок. Щоправда, о 6 ранку на радіо прозвучав аудіозапис оголошення декрету про запровадження воєнного стану. Вдень, близько дванадцятої, як згадують свідки тих подій, на телебаченні зі зверненням виступив тодішній керманич — генерал Войцех Ярузельський. 

На момент виступу вже було практично «обезглавлено» альтернативний правлячому режимові і популярний у суспільстві опозиційний рух «Солідарність» — уночі його керівників та найактивніших діячів було інтерновано. Саме так вони першими дізналися про воєнний стан. Одразу ж після півночі спецгрупи політичної поліції Польщі — Служби безпеки (СБ) — практично одночасно, у прямому розумінні цього слова, почали вриватися до помешкань опозиціонерів і вивозити їх у спеціально підготовлені місця для інтернованих та в тюрми. До списків було внесено 12,9 тисячі неблагонадійних осіб, які підлягали ізоляції. Першого дня було затримано майже п’ять тисяч. Загалом, у період воєнного стану у 49 центрах для інтернованих у різних частинах країни влада тримала під «домашнім арештом» понад 10 000 осіб. За різними даними, «смертельними жертвами» воєнного стану стали від 65 до 100 громадян.

Показові арешти та чистки не оминули й самої «керівної і спрямовуючої». Тоді 850 тисяч членів ПОРП залишили лави партії на знак протесту. Режим почав остаточно втрачати підтримку. Суспільство вже не піддавалося «паралічеві страхом». З кожним днем з’являлося дедалі більше антиурядових гасел у різноманітних місцях. Найпопулярнішими були дотепні слогани із використанням абревіатури назви керівного органу режиму — «ВРОН» (від «Войскова рада оцалєня народовего», українською — ВРНП): «ВоРОН вон за Дон», «ВоРОНа орла не переможе» та «Зима ваша — весна наша». У такий спосіб поляки підбадьорювали один одного, що режим військових недовговічний, і що політична відлига 1980 року та народжена нею «Солідарність» візьмуть гору.

Близько 70 тисяч військовиків та 30 тисяч стражів порядку були задіяні у «підтримці» воєнного стану. На головні артерії міст на бойове чергування заступили 1750 танків, 1400 бронетранспортерів та 400 БМП, 9 тисяч автомобілів, кілька ескадрилей вертольотів і транспортні літаки. 25% усіх сил було зосереджено у столиці та навколо неї. Формально воєнний стан тривав 586 днів. Для країни він означав, передусім, ізоляцію — закрито кордони та аеропорти, а громадянам заборонено виїзд за кордон. 

Суспільство опинилось під тотальним контролем: комендантська година з 19-ї (пізніше з 22-ї) вечора до 6-ї ранку, заборона зміни місця проживання без повідомлення адміністративних органів, цензура листування, а під час спілкування телефоном монотонний голос нагадував, що «розмова контролюється», виходили лише дві центральні газети «Трибуна люду» та «Солдат свободи» і кілька регіональних.

Воєнний стан було скасовано аж 22 липня 1983 року. Проте, як розповідають більшість свідків тих подій, у повсякденному житті його дух витав аж до відродження незалежності Польщі 1989 року.

Отож досі невідомо, які чинники насправді були вирішальними для Войцеха Ярузельського та його команди у прийнятті рішення про запровадження воєнного стану: боротьба за владу чи страх перед інтервенцією. Незаперечним залишається той факт, що його запровадження не залякало суспільство. Досвід польського воєнного стану яскраво засвідчив, що силовими методами не можна надовго утримати владу. Закони суспільного життя, зокрема необхідність запровадження політичних та економічних змін, однаково переможуть.

 

Варшава.

Фото надано Польським інститутом у Києві.

Танк у Варшаві перед кінотеатром «Москва».