Те, про що так довго говорили демократи, нарешті звершилося. У селі Затурці Локачинського району урочисто відкрито меморіальний музей відомого історика, політолога, дипломата, теоретика будівництва незалежної української держави початку XX століття В’ячеслава Липинського.
Могила край дороги
Щораз їдучи шосе, що з’єднує два давні волинські міста Луцьк та Володимир-Волинський, у селі Затурці, що лежать якраз на половині цього шляху, мимохіть зосереджую свою увагу, аби не пропустити могилу і пам’ятник на ній відомому земляку В’ячеславу Липинському. І лише побачивши їх і подумки віддавши шану, заспокоююся.
Дивна історія цієї святині. У повоєнні роки, коли тут спрямовували шлях, було зруйновано старе польське кладовище, а разом з ним і родову усипальницю Липинських. Лише 10 червня 1990 року могилу відновили, а через кілька років — установили на ній гіпсове погруддя В’ячеслава Липинського.
Уже далекого тепер 29 травня 1995 року обласне управління культури видало наказ про організацію в колишній садибі Липинських у селі Затурці меморіального музею знаменитого земляка як відділу Волинського краєзнавчого музею. Розпочалися ремонтно-реставраційні роботи з відновлення двоповерхової будівлі 30-х років XX століття та пристосування її під музей. Науковці музею налагодили стосунки з родичами В’ячеслава Липинського в Польщі, зав’язали листування з президентом Східноєвропейського дослідного інституту імені В. К. Липинського, зібрали значну кількість експонатів. Загалом до 2010 року на відновлювальні роботи було освоєно 1,4 мільйона гривень. Реставрація проводилася постійно, але без особливого просування вперед. Лише завдяки субвенції з державного бюджету в розмірі 2,4 мільйона гривень справу вдалося завершити.
Він був поляком за національністю, і українцем — за духом
День відкриття музею видався на диво сонячним і навіть спекотним. Тож на врочисту церемонію окрім численних гостей з Луцька, районів та міст області, прибуло чимало місцевих жителів. Були серед них і ті, хто пам’ятав Липинських. Скориставшись кількома вільними хвилинами, оглядаю чудовий парк, що межує з музеєм. Працівник місцевої дільничної лікарні Володимир Шурма підводить мене до столітніх ясенів, таких високих, що, здається, підпирають небо. Тут поряд озерце, а на ньому романтичний острівець. А ще під ясеном і одинока скромна могила одного із родичів В’ячеслава Липинського (ніби двоюрідного брата). Його смерть оточена ореолом таємничості. Кажуть, що наклав на себе руку через нещасливе кохання. Тому як самогубці й не знайшлося для нього місця на кладовищі, а лише тут на березі озерця... При певній праці, як вважають музейники, парк може стати окрасою цього куточка області. А поки що й так не хочеться покидати його зелені шати. Лише звуки гучномовців дають знати: врочиста мить настає.
Першому серед промовців слово надається голові облдержадміністрації Борисові Клімчуку:
— Липинський походив із польської шляхетської родини. Він мав не лише блискучу освіту, а й був глибоким мислителем. Для українців В’ячеслав Липинський був, є і буде оригінальним великим інтелектуальним авторитетом, — зауважує Борис Клімчук. — Завдяки йому українці змогли побачити свої вади, які не давали їм стати повноцінною державною нацією. «Ніхто не збудує державу, коли ми самі її не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, — каже він, — коли ми самі нацією не схочемо бути».
Про роль В’ячеслава Липинського у створенні української держави на відкритті музею говорили Генеральний і Повноважний консул Республіки Польща в Луцьку Томаш Янек, ординарій Луцької дієцезії римо-католицької церкви Маркіян Трофим’як, директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк та інші промовці.
Настає довгождана хвилина і врешті двері музею відчиняються перед відвідувачами. Це досить простора й ошатна будівля. Музей має чотири експозиційні, виставковий та конференц-зали. Його експозиція охоплює період з 1839 по 1939 роки.
Пророк у своїй Вітчизні
На Волині шанують пам’ять свого великого земляка. Тут щорічно відбуваються читання В’ячеслава Липинського, урочисті академії, наукові конференції. В Затурцях його ім’я мають загальноосвітня школа й головна вулиця села. Цього року з ініціативи голови ОДА Бориса Клімчука засновано щорічну обласну премію імені В’ячеслава Липинського в галузі суспільних наук. Її першими лауреатами стали директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Волинського національного університету ім. Лесі Українки Олег Разиграєв та завідувач Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського Віталій Кушнір.
Подія, яка відбулася в Затурцях, заспокоїла: нарешті належним чином пошановано ще одного пророка нашої держави. Він міг бачити і прораховувати наперед хід історії. Хіба не такими є його звернення до нас, українців: «Щоб ти будував, а не руйнував, як досі Україну, одного тільки треба: хвилини покаяння. Щоб хоч на одну мить покинув ти писати, бігати, кричати, свою «рушійність» хоч на хвилину припинив і запитав себе, свого сумління, що властиво мене в моїй активності жене, яке це почуття мене до руху пхає? Я відповідь дав собі щиру, таку правдиву, як в обличчю Бога, як на порозі смерті...». Як це, погодьтеся, треба було б зробити і тим українцям, які при владі, і тим, хто сьогодні в опозиції. Тож куди ми біжимо, за чим пхаємося? Зупинімося і задумаймося!
с. Затурці
Локачинського району
Волинської області.
Будинок меморіального музею В’ячеслава Липинського після реставрації.
Це фото відкриває експозицію музею.
У залах музею.
Фото автора.
