Волинська частка на терезах Перемоги

В урочищі Селисько, поблизу села Мовчанів Локачинського району, 24 червня відбулися траурний мітинг і панахида по загиблих тут 70 років тому воїнах 135-ї стрілецької дивізії, що стримували наступ гітлерівців на Луцьк.

Ініціатором акції став волинський краєзнавець, член правління обласної громадської організації Геннадій Гулько. З уст старожила села Мовчанів Йосипа Ричка цієї весни він дізнався, що поблизу в лісовому масиві покояться тіла 36 воїнів. Місцем їх вічного спочинку стали окопи, з яких вони 24 червня 1941 року стримували наступ ворога. А Йосипу Андрійовичу про це розповіли двоє покійних уже його земляків, які 70 років тому поховали загиблих червоноармійців.

Поблизу села Мовчанів (колишня Олександрівка) жорстокі бої з гітлерівцями тривали увесь день 24 червня 1941 року. Тоді, після захоплення Володимира-Волинського, ударне угруповання вермахту — 13-та та 14-та танкові, 44-та та 299-та стрілецькі дивізії за потужної підтримки авіації на ранок 24 червня досягли району Локачі—Війниця з наміром того ж дня захопити Луцьк. Ворог тут мав 45 тисяч солдатів, до 150 танків та бронетранспортерів. Їм протистояли частини другого ешелону 5-ї армії генерала Потапова. Зокрема, підрозділи 135-ї стрілецької дивізії генерала Смєхотворова (майже 10 тисяч бійців, 138 гармат) та 1-ї артилерійської протитанкової бригади генерала Москаленка (4 тисячі бійців, 104 гармати). Сюди ж підтягнулися 45 легких танків Т-26 та 12 бронемашин 19-ї танкової дивізії 22-го мехкорпусу генерала Кондрусєва. Вони зайняли рубіж Мовчанів—Крухиничі—Локачі з глибиною розташування військ до села Затурці. І хоч частини Червоної армії тут утричі поступалися німецькому угрупованню, але вони готувалися до контрнаступу.

Проте о 8-й ранку 24 червня танки та мотопіхота гітлерівської 14-ї танкової дивізії, підтримані авіацією, випередили їх. Німці атакували позиції 135-ї стрілецької дивізії з лісу північніше села Війниці і потіснили їх на 5—6 кілометрів на схід.

Оскільки через Війницю і Затурці — найближче від кордону до Луцька, Рівного, Києва, радянське командування намагалося будь-що затримати тут ворога. Щільним вогнем гармат об’єднаної артилерійської групи під командуванням начальника артилерії 5-ї армії генерал-майора Сотенського вдалося зупинити просування ворожих танків. О 14-й годині 24 червня всі легкі танки та бронемашини зведеного полку 19-ї танкової дивізії 22-го мехкорпусу у взаємодії з піхотою 135-ї дивізії атакували втричі переважаючого противника і примусили його відійти на рубіж Війниця—Локачі. Але вже о 17-й годині гітлерівці, ввівши в бій середні та важкі танки Т-3, Т-4, атакували поріділі підрозділи 135-ї стрілецької дивізії.

Героїчно билися з ворогом артилеристи 1-ї протитанкової бригади. Після кровопролитного двогодинного бою 19-та танкова дивізія, що втратила більшу частину своїх танків, а 1-ша артилерійська протитанкова бригада і 135-та дивізія — значну кількість людей та гармат, почали відходити на рубіж Станіславівна—Улянівка—Одеради.

Загинули під Війницею командир 22-го мехкорпусу генерал Кондрусєв і всі командири полків 19-ї танкової дивізії, поранено командира цієї дивізії генерала Семенченка. Тут полягли кілька тисяч бійців і командирів 135-ї стрілецької дивізії, 1-ї артилерійської протитанкової бригади. Такою ціною вдалося затримати на добу наступ німців. Хтозна, можливо, ця доба і стала тією шалькою, яка згодом перетягнула терези великої війни? Безперечно одне: майбутня Перемога кувалася в червні 1941 року і на Волині.

Архівні матеріали та спогади старожилів нагадують і про бій за півтора кілометра на північний схід від села Мовчанів. Нині тут росте ліс, а 70 років тому були сінокоси. Відкриті позиції радянських бійців — окопи ще часів Першої світової війни — були піддані сильному бомбардуванню авіацією та атаковані ворожою мотопіхотою.

Ще кілька десятків років тому Йосип Ричко, працюючи майстром лісу Локачинського міжгосподарського лісгоспу, їдучи лісовою дорогою, натрапив на вимитий дощем із землі людський кістяк. Повідомив про це владу, закопав останки бійця, проклав інший шлях, який оминав би це святе місце. На жаль, ніхто тоді не подбав про перепоховання загиблих бійців. Сьогодні, щоб упорядкувати цей забутий некрополь, чимало зусиль доклали Холопичівський сільський голова Микола Грицюк, заступник голови Локачинської райдержадміністрації Михайло Скопюк, активісти громадських обласних організацій «Сумління» та «Орел». Працівники державного підприємства «Локачіагроліс», готуючись до пошанування героїв, прокосили лісову дорогу, висипали символічну могилу на місці загибелі воїнів, обгородили її.

Голова Локачинської райдержадміністрації Володимир Мазурок, виступаючи на траурному мітингу, пообіцяв, що місцева влада все зробить, щоб належно пошанувати пам’ять героїв 1941 року.

— Війна, — нагадав він, — вважається не- закінченою, доки не поховано останнього її солдата. Тож нам належить відшукати всі невідомі досі захоронення і з почестями перепоховати загиблих на території району воїнів.

У селі Затурці, на східній околиці, увагу привертає гармата на постаменті. Це пам’ятник бійцям 1-ї артилерійської протитанкової бригади генерала Кирила Москаленка. На жаль, ще мало розказано про подвиг її артилеристів в оборонних боях з німецькими танками поблизу Затурець і містечка Торчин. Поруч, через дорогу, — меморіал Слави. У затінку дерев — могили тих, хто обороняв і звільняв цей край від фашистів. А скільки на Волині таких поховань — нікому не відомих? Останні свідки тих подій щодня відходять в інші світи, забираючи із собою інформацію про невідомі поховання воїнів...

Волинська область.