Свіча пам’яті

Побачила світ «Книга пам’яті села Вершина». Автори-упорядники цього видання — заступник куйбишевського селищного голови Микола Саїнський та вершинський сільський голова Олександр Марюха. Це — своєрідна книга-мартиролог, книга-спогад... Автори-упорядники зібрали дані про земляків, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної (1941—1945 рр.), радянсько-фінської (1939—1940 рр.) та радянсько-японської війни 1945 р. Тому перший розділ і має таку назву — «Уродженці Вершинської сільської ради, які загинули у роки Другої світової війни». Тут є короткі біографічні дані про полеглих воїнів з архівів, є спогади дітей про батьків-фронтовиків, є газетні матеріали, є фото, є копії документів воєнного часу.

Другий розділ присвячений вершинцям, які повернулися з фронтів. Тут і фото, і спогади, й архівні довідки, витяги із книг, із газет.

У книзі розповідається про цивільних громадян, які загинули від рук німців та їх посібників під час окупації, про воїнів, котрі загинули при визволенні у вересні 1943 року та поховані у братській могилі.

Є дані про пілотів нічного бомбардувальника, який зазнав катастрофи у ніч з 27 на 28 вересня 1941-го. Окремий підрозділ про воїнів, які померли в госпіталі хутора Очеретувате.

У книзі є фото і біографічні дані про учасників Параду Перемоги у Москві 24 червня 1945 року Івана Білого та Григорія Заярського. Названі вершинці-командири Червоної Армії, які загинули в роки війни, а також земляки, нагороджені бойовими орденами та медалями. Є списки солдатських вдів та остарбайтерів.

Видання містить довідку про події у Вершині в період окупації (жовтень 1941 р. — вересень 1943 р.), розповідається про святий день визволення. Книга містить також різну довідкову інформацію про наш район, села Вершинської сільради.

Видати цю книгу допомогли вершинці — фермери, підприємці, депутати, інші шановані люди. Дизайн обкладинки — чотири червоні гвоздики, свічка, що горить, на чорному тлі, — виконав директор нашої друкарні Сергій Ляшенко.

Запорізька область.

Ці мудрі слова Данила Туптала — Димитрія Ростовського, який народився 360 років тому в містечку Макарів на Київщині, стосуються й останнього кошового отамана Запорозької Січі, праведного Петра Калнишевського, канонізованого Українською православною церквою влітку 2008-го.

Цього року в липні виповнилося 320 літ з дня його народження. 6 липня 2011 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення 320-річчя з дня народження Калнишевського Петра Івановича — політичного і військового діяча, останнього кошового отамана Запорозької Січі». Нею передбачено низку заходів із вшанування пам’яті козацького вождя. А нещодавно в древньому місті Ромен та в приміському селі Пустовійтівка, де отаман народився, відбулося вже традиційне свято козацької слави «Калнишева Рада». Його, разом з місцевими органами влади і громадськістю Сумщини, провів Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського, який очолює народний депутат України четвертого скликання Іван Рішняк. Та апофеозом цьогорічної «Калнишевої Ради» буде 14 жовтня — свято Покрови: саме цього дня УПЦ КП постановила вшановувати «святого праведного Петра Калнишевського». І ми докладемо всіх зусиль, щоб воно стало загальнодержавним, об’єднуючим святом торжества козацького духу і національної ідеї.

Головною концепцією роботи Фонду є відродження історичної правди, формування патріотизму та гідності у громадян України, увічнення пам’яті про легендарних державників, серед яких — яскрава постать Петра Калнишевського. В цьому напрямі здійснено велику пропагандистську, наукову та організаційну роботу. Зокрема, знято історико-документальний фільм «Повернення Петра Калнишевського» (за сценарієм автора цих рядків). Фонд також долучився до розробки туристичних маршрутів та до організації низки екскурсій місцями козацької слави на малій батьківщині лицаря Дикого Поля. Першими «цеглинками» в цій справі стало встановлення на трасі Київ—Суми, при розвилці шляху до села Пустовійтівки пам’ятного символічного знака у формі трикутника, на якому зазначено: «До с. Пустовійтівка — 2 км, до Запорозької Січі — 511 км, до Соловків — 1551 км». Ці три точки на землі пов’язані долею останнього кошового отамана. Постать Петра Калнишевського, котрий починаючи з вісімдесят шостого року життя понад двадцять п’ять літ карався в Соловецьких казематах, сила його духу надихають на чин кожного патріота-громадянина, всіх, кому не байдужа доля власної держави, її минувшина та традиції.