Лев Толстой, «класик-бездипломник», який так і не став московським пророком

Досліджуючи біографії класиків літератури, я звернув увагу, що, за рідкісним винятком, вони не мають повної вищої, а то й середньої освіти.

Зрозуміло, що колишньому кріпакові Тарасові Шевченку, селянському синові Сергію Єсеніну чи дрібному торговцеві Максиму Пєшкову (він же Горький) шлях в університети (через відсутність атестата) був закритий апріорі.

Але ж і в Олександра Пушкіна за плечима був лише ліцей! Йому що заважало піти в університет, єврейське походження?.. Адже він був хрещеним євреєм, що давало йому право (як і В. Ульянову/Бланку) на вступ до університету.

Зверніть, до речі, увагу на фотознімок могили 

О. Пушкіна (мал. 1) — на пам’ятнику зображена зірка єврейського царя Давида в обрамленні лаврового вінка, а над нею — християнський хрест...

Під час міркувань про те, чи потрібно поетам-письменникам закінчувати університети, щоб стати класиками, не інакше, як за помахом видатного єврейського гумориста — бога Яхве (який загнав євреїв у палестинську пустелю, обізвавши її «землею обітованою»), мені потрапила до рук біографія великого російського письменника Лева Миколайовича Толстого (1828—1910). 

Звичайнісінька біографія «російського» генія. Щоправда, з однією малопомітною деталлю: «По матері Л.М. Толстой був родичем О.С. Пушкіна»...

Оце так! Адже саме по материнській лінії (через Сару Ржевську) виходить, що О. Пушкін є євреєм! Але, оскільки Л. Толстой і О. Пушкін — родичі по материнській лінії, значить, по матері Л. Толстой теж є євреєм, тільки українським!

Зважаючи на все, ці «етнічно-російські» роди є вихідцями з іудейської Хазарії, розбитої в Х столітті великим українським князем Святославом. Інакше чого б це практично вся рідня Л. Толстого оселяється в Казані: тягне на історичну батьківщину? Насправді Л. Толстой (мал. 2) після ранньої смерті батьків разом із сестрою і трьома братами переїжджають до своєї опікунки й родички П.І. Юшкової (слово «юшка», до речі, українською мовою означає «суп»).

Л. Толстой пізніше згадував: «Добрая тётушка моя, чистейшее существо, всегда говорила, что она ничего не желала бы так для меня, как того, чтобы я имел связь с замужнею женщиною».

У Казані Л. Толстой живе кілька років, «чомусь» посилено вивчає, як тоді називали, «турецько-татарську» мову і вступає на східний факультет Казанського університету. 

Але, на жаль, з «держбюджетом», як мовиться, не склалося, і Л. Толстой починає своє навчання як студент-контрактник. Однак, одержавши двійки з історії та німецької мови, він був залишений на другий рік.

Спробувавши почати нове студентське життя на юридичному факультеті, він і тут зазнав фіаско, вирішивши для себе, що навчання в університеті — нудне й малодостойное заняття: краще стати класиком. Благо, гроші в родини були, що давало змогу, не замислюючись про хліб насущний, писати свої величезні твори про війну і мир...

А наприкінці свого життя він замислився ще й про кар’єру пророка. З останнім, щоправда, не склалося. Але російським літературним класиком (зі світовою популярністю) він усе-таки став, не закінчивши навіть першого курсу університету...

І це підштовхує нас до думки, що не тільки в наші часи «школярство» вбивало талант. І лише більшовики додумалися готувати письменників 

у Літінституті імені 

М. Горького (він же Пєшков), котрий не мав навіть середньої освіти...

З офіційної біографії письменника ми знаємо, що в зрілі літа він вільно володів англійською, французькою та німецькою мовами; читав італійською, польською, чеською та сербською; знав грецьку, латинську, українську, татарську, церковнослов’янську; вивчав давньоєврейську, турецьку, голландську, болгарську та інші мови.

Відзначимо для себе доведений факт володіння Л. Толстим українською мовою. Хоча напевне невідомо, де він її міг вивчити: в сім’ї своєї «прикольної» тітоньки-опікунки П. Юшкової? 

А, можливо, це сталося під час Кавказької війни, коли він проживав у домі українського козака і спілкувався з іншими українцями, що служили в царській армії?

Або ж він зміг вивчити українську мову під час Севастопольської кампанії у споконвіку українському Криму, коли була життєво необхідна військова комунікація з етнічними українськими «матросами-Кішками»?

Хоча це могло трапитися й під час щиросердечних шукань і спроб розібратися в староукраїнських коріннях Біб-

лії та християнського вчення...

Утім, це взагалі не так уже й важливо. У принципі, нам досить того, що великий російський письменник Л. Толстой знав древню українську мову, що була йому потрібна в повсякденному його житті на здавна етнічно-українських землях Кавказу і Криму.

Особливо слід зазначити прагнення Л. Толстого вже у зрілому віці вивчити єврейську мову. Зокрема, про це він писав так: «Все это время (1882) я очень пристально занимался еврейским и выучил его почти, читаю уж и понимаю. Учит меня раввин здешний Минор, очень хороший и умный человек».

Зрозуміло, що нічого випадкового у цьому світі не було і немає. 

Л. Толстой, знаючи про свою єврейську спорідненість із хрещеним абіссінсько-хазарським (?) євреєм О. Пушкіним, у свої 54 роки зовсім невипадково потрапляє під вплив головного московського єврея Зелика (Соломона) Минора, тодішнього рабина й керівника іудейської релігійної громади Москви.

Не думаю, що вони обмежувалися у своїх багатогодинних бесідах лише вивченням староєврейської мови. Цікаво довідатися, що З. Мінор (1826—1900) народився в древньому українському місті Ромни, що стоїть на річці Сулі (Sula з латини — вода) і є першим у світовій історії Сумським (Сумерським/Шумерським) Римом.

Не викликає сумніву, що контакти Л. Толстого з іудеями (як «українськими сепаратистами». — В.Б.?) відстежувалися спецслужбами Російської імперії.

Останні тісно співробітничали з Московським (Золотоординським) патріархатом, який і відлучив великого російського письменника Л. Толстого від правлячої в імперії православної церкви, перервавши на корені його мрію створити свою іудействуючу релігію «толстовців» і стати її пророком.

Оцінити рівень ненависті й агресії з боку Московського патріархату стосовно Л. Толстого, який згадав на старості років своє єврейське коріння, можна хоча б за такою цитатою одного із церковних ієрархів того часу Іоанна Кронштадтського:

«Гди, не допусти Льву Толстому, еретику, превосшедшему всех еретиков, достигнуть до праздника Рождества Пресвятой Богородицы, которую он похулил ужасно и хулит. Возьми его с земли — этот труп зловонный, гордостью своею посмердивший всю землю. Аминь».

Крім того, варто звернути увагу ще на один показовий факт із біографії Л. Толстого, що в 1896 році «чомусь» брав активну участь у кампанії широкої громадської солідарності з Абіссінією, збиранні коштів і відправленні російського госпіталю на батьківщину одного з єврейських предків О. Пушкіна.

Насамкінець зазначимо, що О. Пушкін і 

Л. Толстой, які мали спільну єврейську рідню, — це видатні класики сучасної російської літератури й російської мови, яка насправді є спільним проектом-суржиком українців, євреїв, татар та інших народів, котрі входили до складу Російської імперії.

І об’єднувалася ця етнічно клаптева імперія ортодоксальним Золотоординським право-

слав’ям (що обманом і шантажем вирвало в неспроможного візантійського церковного лідера патріархат) і штучно створеною російською мовою.

Наприкінці ще одна цитата від великого російсько-татарського письменника, київського «мурзи» А. Купріна (мал. 3): 

«О том, как я видел Толстого на пароходе «Св. Николай».

«...Из коляски показалась старческая нога в высоком болотном сапоге, ища подножки, потом медленно, по-старчески, вышел он. На нем было коротковатое драповое пальто, высокие сапоги, подержанная шляпа котелком. И этот костюм, вместе с седыми иззелена волосами и длинной струящейся бородой, производил смешное и трогательное впечатление.

Он (Толстой. — В.Б.) был похож на старого еврея, из тех, которые так часто встречаются на юго-западе России. Меня ему представили...» (Куприн А.И. Собрание сочинений в пяти томах. Т. 5. — М.: Изд-во «Правда», 1982. — 463 с./с. 455).

Це до питання, ким був «за фейс-контролем» великий російський письменник і єврейсь-кий «пророк-недоучка» Л. Толстой, відлученим московським патріархатом від православної церкви за «тісну дружбу» із Зеликом Минорою, тодішнім рабином і керівником іудейської релігійної громади Москви.