Я старшого сина, а також малечу
Ростила країні на зміну свою.
Хіба я гадала, що цю ворожнечу
Росія розпалить
у нашім краю?
Болить моє серце,
не можу я спати,
В кошмарному сні не насниться
таке:
Бо лихо прийшло до вкраїнської
хати.
Його пережити — бажання палке.
Ой, людоньки милі, ми всі у жалобі,
А очі в сльозах, як ті трави в росі.
І навіть малятка, які ще в утробі,
Цю біль матерів відчувають усі.
То як мені, бідній, тепер
не ридати?
Сама я синочка навчила чеснот,
А він, як і інші, пішов у солдати,
Пішов добровольцем,
бо він — патріот!
Молюся за нього, кровинку-дитину,
І кожний мій подих —
молитва свята.
Думками до сина щомиті я лину,
Його відмолити —
єдина мета.
Вернися додому живий і здоровий!
Вертайся героєм! — благаємо ми.
І жовто-блакитний
вкраїнський шовковий
Ти прапор
Держави у небо здійми!
Київ.
