У Ворзелі офіційно мешкають понад 250 вимушених переселенців з Криму та Донбасу: 166 осіб — у санаторії «Перемога», 56 — у гуртожитку Податкової академії, ще кілька сімей — у санаторіях «Україна», «Ворзель» та католицькій семінарії. Дитячий табір «Відкрита Біблія» впродовж місяця прихистив 35 мешканців міста Зугрес...
День від дня з’являється й дедалі більше негативної інформації про мешканців Донбасу. Специ у царині інформаційної війни знають, як зіштовхнути місцевих людей і біженців, посіявши взаємне неприйняття. Тому соціальні психологи радять громадянам не поширювати цей негатив, якщо вони безпосередньо не мали до нього стосунку.
Багато хто з нас спочатку щиро відгукнувся на біду і добросовісно почав допомагати біженцям. Можливо, хтось не відчув вдячності, на яку розраховував, або не склалося зі спілкуванням, чи вимоги переселенців до своїх благодійників були надто завищені... І такі прояви негативу лягають на благодатний грунт. Але, мабуть, перед тим, як допомагати, треба завчасно «запрограмувати» себе... на невдячність тих, кому підсоблятимемо.
Поставмо себе на їхнє місце: щоб врятувати своє життя, вам раптом довелося кинути напризволяще все, що мали, і піти в невідомість. А там, у зоні вогню, — ваші близькі...
Спілкуюся з переселенцями у санаторії «Перемога». Молода сім’я з двома дітками — донечкою, якій лише кілька місяців, і чотирирічним сином — приїхала з Ясинуватої. Там полишили добротний дім, рятуючись не тільки від вогню, а й від терористів. Бо вони — проукраїнські (отакий донбаський феномен!). Це чудові молоді люди. Вони сподіваються якнайшвидше повернутися додому, тому чоловік не шукає постійної роботи, а перебивається підробітками на будівництві. Зі слів його батька, який залишився в місті: коли увійшли наші бійці на бетеерах, люди на ходу подавали їм кавуни. Сусідка батьків почала знімати все це на телефон, погрожуючи, що покаже «своїм», тобто терористам. Ось у таких умовах доводиться жити патріотам України.
Державний службовець з Луганська, дві самотні пенсіонерки, які теж знайшли притулок у санаторії, — всі вони щирі у своїх симпатіях до України. А правозахисник Ольга Квітка з Красноармійська робить усе, що може, аби її місто теж стало українським за суттю. Дивується, чому факти агресивного поводження переселенців, про які говорять, не розслідують правоохоронці.
Утім, більшість переселенців не називали своїх прізвищ, не хотіли фотографуватися — переживали, що бандити можуть «вирахувати» їхніх родичів, які залишилися. А про те, що «вираховувати» вони вміють, розказала мама трьох дітей з Луганська. До них у дім увірвалися озброєні бандити і наказали, щоб забиралися геть з хати, бо її... вже продали. Чоловіка, який намагався захистити свою родину і дім, побили, речі викинули на вулицю. Зверталися до міліції — безрезультатно. Жінка вважає, що бандити так мстять за їхню прихильність до України. Зазнавали утисків і погроз також їхні друзі.
Коли спілкувалася з однією жінкою у таборі «Відкрита Біблія», не полишало відчуття, що вона чогось боїться: говорила обережно, не відкриваючи своїх проукраїнських поглядів. Чому? — зрозуміла під час розмови з президентом фонду «Відкрита Біблія» Григорієм Ступаком. Фонд спонсорував перебування біженців у таборі впродовж місяця. Половина з них мало ототожнювала себе з Україною. Люди розгублені, в них різні погляди. Доводилося обережно привчати цих людей до українських символів, доводити, що Україна — набагато позитивніша, ніж їм роками втовкмачувала кремлівська пропаганда.
Тож не піддаваймося на провокації, які влаштовують нам недруги. І з розумінням поставимось до людей, які вимушено покинули свої домівки. Допоможімо деяким з них зрозуміти правду, якою вони були обділені. Різні люди, різні долі, об’єднані одним випробуванням. Кожен переносить його по-різному. Але у всіх на вустах одне: коли закінчиться цей жах, вони знову заживуть мирно своїм життям з його планами, надіями і радощами.
Київська область.
Фото автора.
