Марії Єрмолаївні (на прохання жінки її прізвище не називаю), 91-й рік. Однак, попри такий поважний вік, удома вона весь час проводить за швейною машинкою. Шиє фартухи, наволочки, ще й оздоблює їх вишивкою.
У суботу і неділю Марія Єрмолаївна зазвичай на «блошиному» ринку. Просто на тротуарі однієї з вулиць обласного центру такі, як вона, пенсіонери виходять торгувати, хто чим зможе. Пропонують іншим неімущим старий одяг, посуд, взуття, хатнє начиння.
— Міліціонери нас проганяють, — не відриваючись від шитва (на знімку), каже Марія Єрмолаївна. — Та ми знову приходимо, бо додому ніхто шматка хліба не принесе. Перебиваємося хоч таким підробітком. На вісім сотень гривень пенсії не проживеш, швидко ноги протягнеш.
Сусідка бабусі Марії, 78-річна Катерина Антонівна, додає, що їхні діти та онуки не мають достойної зарплати, тож жінки стараються не сидіти на шиї у рідних.
— Тільки на ліки щомісяця треба витратити не менше 300 гривень, — бідкається Катерина Антонівна. — Хоч і отримую субсидію, за квартиру, комунальні послуги, телефон, сплачую 200 гривень. Залишається на прожиття трохи більше трьох сотень. А треба ще щомісяця й порошок пральний купити, і мило, й електролампочку... Виходить, що з пенсії навіть на молоко грошей немає.
До нашої розмови долучається 70-річний Іван Петрович, який торгує старими радіодеталями та прасками.
— Ось чув по радіо, що прийняли пенсійну реформу і тепер підвищать мінімальну пенсію на сто гривень, — каже він. — Але продукти харчування зросли в ціні не на п’ять відсотків, а на 35. Чому ж тоді морочать людям голови?!
— Бо їм же треба щось балакати, — розважливо каже Марія Єрмолаївна, обметуючи голкою новий фартух. — За це їм гроші платять.
Фото автора.
