Капіталіну Гончаренко, колишню акушерку з містечка Шпола, що на Черкащині, і Лесю Гонгадзе зі Львова, розділяє велика відстань. Та материнське горе у них одне. В обох десять років тому вбили єдиного сина. Досі обидві жінки позбавлені останнього материнського права — оплакувати голови своїх синів. Тіла загиблих знайшли після їх смерті. А голову Ігоря Гончаренка, як і Георгія Гонгадзе, правоохоронці досі не можуть знайти...
«Шукайте Ігоря на Камчатці»
...У жовтні 2000 року колишній механік Шполянського цукрового заводу Ігор Гончаренко поїхав до Росії на заробітки. Підприємство зупинилося й треба було шукати засоби до існування. Працював на будівництві у місті Конакове Тверської області. Матері телефонував мало не щодня, знав, як вона турбується і хвилюється за нього. Востаннє обізвався 29 січня 2001 року, пообіцяв незабаром приїхати. Однак наступного дня був дзвінок від матері Сергія, Ігоревого товариша. Він сказав, що Ігор кудись несподівано зник.
За кілька днів Сергій і сам приїхав до Шполи. Повторив те саме, що казав по телефону, а щодо подробиць запропонував звертатися до Владислава Шейченка і Володимира Косарєва — жителів Конакового, які організовували роботу українців.
Телефон Шейченка не відповідав. Стривожена мати не знала що й думати. Невдовзі зателефонував чоловік, який назвався підприємцем Олегом. Сказав, що в Ігоря серйозні проблеми з однією жінкою, і той «мусить ховатися років зо два». Олег повідомив навіть, куди поїхав Ігор — Камчатська область, Олюторський район, «Коряк-Добича»...
Капіталіна Андріївна не повірила Олегові. Не міг її син поїхати світ за очі, не попередивши її. Пізніше Олег телефонував ще двічі. Капіталіна Андріївна побувала в «Укртелекомі», взяла роздруківку номерів, з яких їй дзвонили. Цю роздруківку вона згодом віддала конаковському слідчому. Але той згодом її чомусь знищив...
Але це все було пізніше. А після дивних дзвінків Олега Капіталіна Андріївна запідозрила недобре. Тому зібралася й поїхала до Конакового шукати сина.
Прибувши на місце, знайшла будинок підприємця Олега. З’ясувалося, що він виїхав на своє камчатське підприємство. Проте Капіталіні Андріївні дали тамтешній номер Олега. Зателефонувавши на Камчатку, жінка зі здивуванням дізналася, що підприємець ніколи не чув ані про неї, ані про її сина. Тривога матері наростала. Вона зателефонувала одному з начальників сина — Владиславові Шейченку, номер якого дав у Шполі Сергій. Шейченка вдома не було — слухавку зняла його мати, як з’ясувалося пізніше — прокурор місцевої прокуратури. Вона сказала, що Владислав у тривалому відрядженні, але поговорити з Капіталіною Андріївною може й вона.
Зустрілися в готелі, де зупинилася Капіталіна Гончаренко. Розговорилися. І ось під час цієї розмови мати Владислава обмовилася, що її син раніше працював на Камчатці, в «Коряк-Добичі»...
Ще не встигла Шейченкова мати договорити, як у голові Капіталіни Андріївни склався страшний висновок: зникнення сина намагаються приховати, і Шейченко до цього причетний!
Наступного дня вона пішла в конаковську міліцію...
«Ви поховали не його»
Після цієї першої поїздки в Росію була друга, третя... Всього Капіталіна Андріївна їздила в Конакове, Твер, Москву близько п’ятдесяти разів! Зустрічалася з людьми, збирала документи, буквально контролювала хід офіційного слідства. У Москві жила на вокзалі. А в Конаковому директор готелю, дізнавшись про її горе, наказав плату за проживання з неї не брати...
Навесні жінку запросили приїхати на впізнання... В одному з лісів поблизу Конакового лісник знайшов обезголовлене тіло. За висновками експертів, чоловіка вбили десь наприкінці січня — на початку лютого, тобто в час, коли зник Ігор Гончаренко. Зрозуміло, впізнати сина у спотвореному трупі Капіталіна Андріївна не змогла. Але в неї взяли кров для аналізу ДНК — і незабаром пролунав страшний висновок: 98% вірогідності, що вбитий — саме її син...
У цей момент жінка зіткнулася з відвертим цинізмом і свавіллям у правоохоронних органах. З’ясувалося, що голову сина навіть не збиралися шукати! Тіло оглядали й забирали з лісу ввечері. Навколо посвітили ліхтариком — нічого не знайшли. Наступного дня вказівки розшукувати голову від прокуратури не надійшло. «Може, лисиця відгризла», — байдуже пояснив їй, приголомшеній горем, слідчий. А коли мати почала наполягати на пошуках, вимагати зустрічі з прокурором, правоохоронець посадив її в машину і відвіз на автобусну станцію. «Прощавайте. І більше не повертайтеся», — процідив крізь зуби.
Повернути тіло вбитого сина додому й гідно поховати його матері допомогли тодішній голова Шполянської райдержадміністрації Володимир Шварцман, головний лікар райлікарні Микола Волик і підприємець Павло Мальчик. Жінка й досі не може втриматися від сліз подяки, коли згадує їхній шляхетний вчинок.
Поховавши тіло, Капіталіна Андріївна не виключала й того, що сталась якась помилка, і її син усе-таки живий. Написала безліч листів у різні інстанції, кілька разів їздила на передачу «Жди меня». І на цій природній материнській надії вирішили зіграти нечесні правоохоронці. Капіталіна Андріївна вважає, що слідство свідомо намагалися повернути у хибний бік, і пов’язує це з тим, що мати головного підозрюваного — юриста Шейченка — працювала у конаковській прокуратурі.
Під час чергового візиту Капіталіни Андріївни до Конакового слідчий заявив їй, що вона поховала... не свого сина. «Справу про вбивство вашого сина закрито, тому що тіло належить чоловікові 60—70 років, а Ігорю було лише 40», — заявив працівник прокуратури. На підтвердження своїх слів він видав шполянці довідку про закриття справи.
Проте розрахунок на легковірність літньої жінки не виправдався. Капіталіна Андріївна — людина гострого, спостережливого розуму, не пішла на повідку своїх почуттів. Зіставивши факти, вона припустила, що голову для того й відокремили від тіла й сховали, щоб не було справи про вбивство конкретної людини. А справу про вбивство невідомого й закрити легше...
«У вбивстві визнати винним...»
— Я поїхала до Москви, побувала у багатьох інстанціях, поки не домоглася відновлення справи, — розповідає жінка. — Розслідування взяла під свій контроль Генеральна прокуратура Російської Федерації.
«Изучение уголовного дела показало, что расследование по нему проведено не полно, — йдеться у листі до Капіталіни Андріївни з Генеральної прокуратури Росії. — Версия о причастности Шейченко В. И. к убийству Гончаренко И. Г. следствием в полном объеме не проверена. Прокурору Тверской области на данное обстоятельство указано, поручено возобновить расследование».
Втім, на цей час Шейченко уже був за ґратами — його засудили за вбивство іншої людини, а вдома знайшли зброю й отруйні препарати. Але навіть після вказівки Генпрокуратури справу не раз призупиняли. І щоразу Капіталіна Андріївна їздила в Москву, добиваючись її відновлення.
І от 19 жовтня 2005 року Тверський обласний суд виніс у справі про вбивство Ігоря Гончаренка вирок. Владислава Шейченка було засуджено до 12 років позбавлення волі, а Верховний Суд РФ згодом додав ще два роки.
З’ясувалося, Ігоря вбили у його день народження, 2 лютого 2001 року. Що відбувалося з ним у період з моменту зникнення 30 січня до моменту вбивства — залишилося таємницею. На думку матері, в цей час він був у полоні в злочинців. Суд з’ясував, що Владислав Шейченко, не бажаючи виплачувати Ігорю Гончаренку винагородження за роботу в сумі 2500 доларів, задумав його вбити. На запрошення Шейченка Гончаренко сів до його машини, і вони разом виїхали в напрямку села Ручьї Конаковського району, де мав відбутися розрахунок. По дорозі на пропозицію Шейченка випили горілки й закусили бутербродами. У горілку й бутерброди Ігоря Шейченко додав розтовчені пігулки сильнодіючого психотропного препарату. Коли Ігор не подавав ознак життя, Шейченко зупинив машину, відтягнув його тіло вбік від дороги, після чого відрізав йому голову...
Більше того, як з’ясувалося, Шейченко спробував залякати іншого свого товариша, Костянтина, виглядом убитого Ігоря. Він повіз того в ліс і, показавши тіло, сказав, що «так буде кожному, хто піде проти мене». Проте через деякий час Шейченко злякався, що Костянтин може його видати, і вбив і того.
«Знайдіть голову!»
Здавалося б, злочинця покарано, справу закрито. Проте останню крапку в ній так і не було поставлено: голову Ігоря Гончаренка ніхто й не шукав. Домогтися цього Капіталіна Андріївна не може до сьогодні. З проханням про допомогу вона до кого тільки не зверталася — від російського Президента до Президента України. Під час візиту на Черкащину в грудні 2009 року тоді кандидата в Президенти Віктора Януковича Капіталіна Андріївна пробилася до нього і попросила про допомогу. Віктор Федорович пообіцяв взяти її справу під свій особистий контроль, проте щось, очевидно, завадило...
Вісімдесятидворічна мати сподівається, що українська найвища влада все-таки зважить на її материнське благання й звернеться до Президента Росії та уряду з проханням сприяти у розшуках голови вбитого сина.
Сподівається Капіталіна Гончаренко на допомогу російського лісника, який пообіцяв під час обходів лісу зробити все від нього залежне. А ще на... самого вбивцю. Капіталіна Андріївна побувала у нього в тюрмі, і той сказав, що приблизно знає, де закопано голову. І якщо його адвокат буде не проти, спробує допомогти у пошуках. Проте остаточної відповіді від Шейченка так і не надійшло.
І ще... Суд призначив стягнути з Владислава Шейченка компенсацію за матеріальний збиток та моральні страждання на користь Капіталіни Гончаренко. Проте, оскільки в’язень ніде не працює, то й ламаного гроша з призначених судом більш як 150 тисяч рублів старенька жінка так і не отримала...
Черкаська область.
