Багата богатирями українська земля! Серед них — Богданко, блазень князя Костянтина-Василя Острозького. В одній сутичці він міг 30 людей побороти. А лише на снідання, як стверджують архівні записи, з’їдав печене порося, гуску, два каплуни (півні), волову печеню, три хлібини, цілий сир, два гарнці (кварти) меду і з тим усім до обіду так сідав, ніби нічого не їв.
Дорогі презенти доручали Богданку
Загалом Богданко постає у записах літописців не зовсім як блазень, а також як особа, прирівняна до особистого князівського секретаря, котрій довіряли відповідальні та таємні справи... Ось список скарбниці князів Острозьких у місті Дубно від 1616 року, виданий князем Любомирським. Попри «суху» статистику, це доволі цікавий архівний документ. Цікавий як характеристикою Богданка, так і прискіпливим аналізом життєвих діянь князівського роду Острозьких — роду дуже багатого, який володів третьою частиною Волині. У цьому родинному колі було заведено не тільки дарувати вишукані «презенти», а й постійно примножувати скарби.
Навіть діяла ціла когорта так званих достарчителів до скарбниці. Найзаповзятішими з них князь Любомирський називає білоцерківських братів Чернішевичів. Однак не вони були найбільш довіреними особами у цій справі. Особливо після того, як «двір Єрмогена, Кіндрата та Дмитра у Білій Церкві у 1609 році згорів, а з ним у скринях — одяг, олово, мідь, золото, срібло».
Надалі «на арену» Юзеф-Тадеуш Любомирський виводить згаданого Богдана: «Він (тобто князь Костянтин-Василь) мав Богдана ніякого (варто розуміти як невідомого) із дивним прізвищем Сис. Богданові доручали найвідповідальніші торги та доставки. Зокрема, він привіз із Москви до Дубенського замку 12 унікальних ікон, половина з яких мала оздоблення перлами». У списку амуніцій, доставлених Богданом, — велика кількість шоломів, панцирів, дві сотні рушниць, причому кілька з них призначалися не так для стрільби, як для екзотики — вони були німецького виробництва, із золотом, вмонтованим у прикладах. Зрештою, майже в усіх двадцяти дев’яти описаних скринях трапляються дорогі речі, до яких «приклав руку» Богдан. А це ще раз підтверджує думку, що князівський блазень або мав винятковий привілей, або ж був зовсім не блазень.
З’їв півбарана, запив медом — і знову їсти хоче
Утім, саме ненаситність Богдана викликала найбільший сміх і найбільший подив у тих, хто спостерігав, як він їсть. На великих торжествах за значного скупчення народу чолов’ягу садили не за загальний стіл, а за окремий столик (тільки для нього) десь у закутку, але обов’язково так, щоб погляди гостей концентрувалися на ньому. Хтозна, можливо, князь у такий спосіб хотів засвідчити, яких богатирів має Дубенський замок. Хоча, з другого боку, історик Крашевський зауважує, що придворний улюбленець не був надто повним, хоч і високим.
А ось бажання попоїсти буквально поглинало придворного слугу. Отже, читаємо далі Любомирського: «...Богдан після снідання до обіду так сідав, ніби нічого не їв. Починав все заново: м’яса волового — 10 шматків, телячого ще більше, баранини ще більше, печене порося, гуску, каплуна, меду, вина, горілки на переміну по гарнців чотири, пива без міри, був стрункий, але такий сильний, що міг побороти тридцятьох...». А далі літописець зазначає чи не найсуттєвішу дрібницю: «Водночас він ніколи не напивався і після кожної трапези вставав від столу, щоб міг їсти більше (тобто надголодь)».
Поцілив у ханське шатро
1577 року в Дубенському замку справляли весілля племінниці Костянтина Острозького княжної Беати Дольської з князем Соломирецьким. Народ гуляв, пив, веселився. А тим часом на Дубно з боку Олики сунуло татарське військо. Це була вже друга спроба завойовників взяти штурмом княже обійстя. Перша завершилася невдало. По суті, князь обманув татарського воєначальника, заславши у чужинське військо надійного татарина, котрий вірою та правдою здавна йому служив. Отож «свій серед чужих» запустив вістку, що на підмогу Дубно з Острога йде сила-силенна озброєного народу. Нападники повірили цьому і відступили, а тим часом замок належно підготували до оборони, зробивши його неприступним.
...Але знову настала зима. Татари переважно для штурму високих мурів вибирали грудень, коли мороз скує водоймища довкола фортець. По кризі у такий спосіб відкривався доступ до всіх стін. Хтозна, чи відав ханський ватажок про весільну оказію і хотів скористатися метушнею, чи випадково натрапив на розгул балу?.. Цього історики не повідомляють. А ось те, як зреагували сп’янілі гості на сигнал небезпеки, не викликає розбіжностей у літописних оповідях. Зокрема, відповідно до історичного нарису Василя Пироговського, опублікованого у «Волинських губернських відомостях» 1870 року, у Чеснохрестському монастирі несподівано забили на сполох дзвони. Придворний почет у ваганні — що робити, куди бігти, де ховатися. І враз над метушнею возноситься голос докору: «Ворожі стріли свистять уже довкола вас, а ви...».
— Хто це мовив? — поцікавився у прислуги князь Острозький.
— Княжна Дольська!
Невдовзі Беата вже стояла біля однієї з гармат на замковому мурі. А поруч — князівський блазень.
— Заряджай швидше, Богдане, і спрямовуй ствола на шатро. Он, бачиш?!.
Сама ж вирвала із рук пушкаря запалений гніт і приклала до гармати. Пролунав постріл. Як пише Пироговський: «За димом нічого не було видно, але ось вітер розвіяв його — й, о Боже: ханського шатра вже не було!».
— Княжна! Княжна! Ти вбила хана! Татари зараз усіх нас повбивають! — почулися перелякані голоси.
Найспокійнішим серед усіх стрільців був Богдан. Він знову зарядив гармату. Знову Беата запалила порох... І оборонці аж самі не повірили — таке хвалене військо й відступає. Як з’ясувалося опісля, відступає назовсім. Оповіді стверджують також, що отим першим влучним пострілом було поцілено в похідне шатро сина хана, де й одразу наспіла на нього загибель. Цей шок, очевидно, і змусив татар обминути Дубно.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
На знімках: вдало і динамічно відобразив епізод бою, де Богданко з княжною Беатою боронять замок, дубенський художник Микола Тимчак (репродукції його картин).