Житлу мисливців на мамонтів, відкритого 40 років тому в селі Межиріч Канівського району, загрожує небезпека: археологічна знахідка світового масштабу належно не зберігається і не охороняється.
Цьому стійбищу прадавніх людей — 15 тисяч років. Оселі мисливців збудовані з кісток мамонтів, яких у цих краях, доводять науковці, водилося в доісторичні часи чимало. Перший, нижній ярус житла, викладено зі щелеп, другий — з кінцівок, третій — із широких тазових кісток, і, нарешті, верхній ярус — із трубчатих кісток та щелеп. Аркоподібний вхід утворений бивнями.
Старший науковий співробітник відділення археології кам’яного віку Інституту археології НАН України Дмитро Нужний, який щороку по кілька місяців поспіль проводить тут дослідження, каже, що це унікальна не лише історична, а й культурна пам’ятка України. А подружжя науковців з Національного музею природної історії, що в Парижі, Стефан та Ніно Піанів додає: «...А також усього світу».
Копав льох, знайшов... мамонта
Сорок років тому місцевий житель Захар Новицький надумав викопати біля хати льох. На глибині кількох метрів лопата наткнулася на щось тверде. У копача тривожно забилося серце: «Невже скарб?». То був насправді дороговартісний скарб. Але не скриня з коштовностями чи грішми. Обчистивши знахідку від землі, селянин побачив, що це — велетенська щелепа вагою з двадцять кілограмів. Місцевий шкільний учитель історії, якого він покликав поглянути на дивовижу, сказав, що це — щелепа мамонта.
Про цікаву знахідку повідомили в Київ. Невдовзі звідти приїхала справжня експедиція науковців. Вони, не гаючи часу, заходилися копати. Очолював розкопки нині покійний академік Іван Підоплічко. До слова, земляк черкащан, уродженець села Козацького Звенигородського району. Академік сяяв від щастя і гордості. Він відкопав у Межирічі три мисливські стійбища з господарськими спорудами! Четверте знайшла його учениця Нінель Корнієць. Це була світова наукова сенсація. На всій планеті подібних об’єктів кам’яного віку налічується не більше п’яти-шести!
Ученим удалося дослідити не лише методи спорудження давніми людьми своїх осель, а й ведення господарства. Добуте м’ясо мамонтів мисливці використовували ощадливо. Вони не поглинали його все відразу, а частину закопували у глиняні ями. Тоді, у льодовиковий період, на глибині лише кількох сантиметрів, починалася вічна мерзлота. Археологи довели, що мешканці доісторичних жител мали й культурні потреби. З кісток мамонтів виготовляли предмети, з яких можна було видобувати звуки. На деяких з них навіть виявили різьбу у вигляді рослинного орнаменту! Отже, серед мисливців кам’яного періоду були і «музиканти», і «художники»...
Невдовзі одне з давніх помешкань, знайдених у Межирічі, перевезли до Києва і реконструювали в Палеонтологічному музеї АН України. Як і належить в археології, кожну кістку пронумерували, описали й задокументували її положення. У своїй книжці «Межиріцькі житла з кісток мамонта» Іван Григорович Підоплічко повідомляв: «На побудову трьох межиріцьких жител, облаштування вогнищ і невеликих запасів кісток використано 1753 кістки мамонта. На спорудження власне каркаса першого житла, найбільшого, пішло 385 кісток, другого — 344 (включно з огорожею біля входу), третього, найменшого, — 229».
Академік рятував кістки піджаком
Старожили села, котрі були свідками нині вже легендарних розкопок, і досі пам’ятають академіка Підоплічка. «Це була затята людина, безмежно закохана у свою справу, — розповідають вони. — Нам було дивно спостерігати, як він, тільки-но починав накрапати дощ, миттєво скидав з себе піджака і накривав ним мамонтові костомахи, немов найдорожчу у своєму житті річ!».
Колишня — радянська — влада мала намір побудувати на місці унікальної археологічної знахідки музей. Обіцяла спрямувати на це кошти. Та чомусь не склалося. Влада незалежної України на американський грант спромоглася спорудити над стійбищем металевий ангар — щоб дощі не розмивали та ніхто з підприємливих людей не поцупив кісток. А було, що й цупили! Прокуратура навіть кримінальну справу якось порушила. Та крадіїв, як водиться, і не знайшли. Зате Палеонтологічний музей, на балансі якого знаходяться раритетні житла, найняв для їх охорони сторожа з місцевих людей.
Під час затвердження першої в Україні державної історико-культурологічної програми «Золота підкова Черкащини» до її туристичних маршрутів увійшли й межиріцькі житла мисливців на мамонтів. За словами начальника служби охорони культурної спадщини управління культури й туризму облдержадміністрації Миколи Сухового, для спорудження музею просто неба у Межирічі було навіть підготовлено проектно-кошторисну документацію. Однак, далі справа не пішла, а «Золоту підкову» новий уряд відмовився фінансувати.
Від кого чекати допомоги?
— Тим часом поле для археологічних досліджень ще є, — твердить Микола Суховий. — Між Россю і Росавою залишилося не розкопаними багато жител давніх людей.
Цього літа до Межиріча прибула експедиція постійного дослідника давнього поселення Дмитра Нужного. Втім, науковець та його колеги не змогли навіть зайти до ангара, в якому зберігаються знамениті рештки жител і мамонтів. Ще взимку під тягарем снігу проломився металевий дах, і тепер приміщення аварійне. Літні, а нині осінні дощі, розмивають унікальні знахідки (ті, які академік Підоплічко рятував власною одежиною!). Руйнується неоціненний науковий скарб.
Археологи у розпачі. Палеонтологічний музей не має достатньо ресурсів, аби врятувати від знищення раритетні житла. Хто допоможе це зробити? Учені мають намір звернутися по допомогу до міжнародної наукової спільноти. А може, знайдуться вітчизняні меценати, котрим не байдужі історичні та археологічні пам’ятки рідної землі?
Лідія ТИТАРЕНКО. Володимир БЕЗУГЛИЙ.
Черкаська область.
