Не так давно в Житомирі відбулася презентація книги «Вони захищали мир у Європі», виданої обласною спілкою воїнів-інтернаціоналістів. Присвячена вона операції «Дунай».
В автора цих рядків є свій спогад про ту операцію. У серпні 1968 року нас, членів студентського будівельного загону, який працював в одному з сіл на південному заході Польщі, повезли на екскурсію. Коли поверталися назад, довелося довго стояти, пропускаючи велику колону радянської військової техніки. «Навчання», — подумали ми. Лише коли почули про введення військ Варшавського договору в Чехословаччину, зрозуміли, свідками чого стали. Ставлення польських ровесників до нас, студентів з Києва, одразу змінилося: стало прохолодним. Особливо це відчувалося у Варшаві. Там до чехословацького посольства люди постійно приносили квіти, одразу впадав у вічі великий виведений фарбою лозунг «Ганьба радянським окупантам!» Хоча, до речі, польські війська разом з формуваннями НДР, Угорщини, Болгарії теж були введені до ЧССР. Тоді ми особливо відчули, яка велика різниця між тим, що пишуть в наших газетах, і реаліями життя.
В атмосферу тих часів і допомагає поринути чимала за обсягом книга, в якій більше 400 сторінок. В ній оприлюднені архівні матеріали, які раніше були суворо конфіденційними, спогади учасників військово-стратегічної операції «Дунай». А лише на Житомирщині їх нині проживає близько 900 — у книзі названо ветеранів тих подій поіменно. Всього ж у невелику Чехословаччину було введено армаду чисельністю майже півмільйона чоловік, 5 тисяч танків і бронетранспортерів. Це для того, щоб усім у цій країні стало зрозуміло: чинити опір — безглуздо.
«Надто рання «Празька весна» — так назвав свої спогади один з учасників тих подій. Справді, аналізуючи те, що відбулося, з урахуванням тодішніх реалій, неважко зрозуміти, що іншого рішення, ніж введення військ у непокірну Чехословаччину, тодішнє радянське керівництво й не могло прийняти. Це стало уроком для Польщі на початку 1980-х: щоб запобігти такому ж розвитку подій, тодішнє польське керівництво само ввело в країні воєнний стан.
У передмові до виданої в Житомирі книги Голова Верховної Ради України Володимир Литвин написав: «Операція «Дунай» досягла свої ідеологічної мети: вона законсервувала на довгі роки ситуацію у Варшавському блоці, зупинила зародки лібералізації соціалістичної системи. Втім, у довготривалій історичній перспективі «Празька весна» та операція «Дунай» стали вододілом, з якого почалася системна стагнація соціалістичного табору та передусім СРСР. «Імперська перемога» перекрила кисень реформам у країні, утвердила догматизм у її внутрішній політиці та зміцнила великодержавні риси радянської зовнішньої доктрини, загострила застій у всіх сферах суспільного буття, породила потужну хвилю дисидентських настроїв, практично поклала край комуністичному руху на Заході Європи, який рятувався за ідеєю соціалізму з людським обличчям». Володимир Литвин ставить закономірне питання: чи не події саме 1968 року стали тим могутнім каталізатором, який спричинив кінець радянської доби, призвів до розпаду СРСР?
Справді, не тільки країни Східної Європи, а й три колишні республіки СРСР, тільки-но ослабли замки на воротах соціалістичного табору, швидко покинули його і вступили в НАТО, бо над усе бояться повторення «інтернаціональної допомоги». Та є в операції «Дунай» також другий бік. Жертви, звичайно, були. Тільки з Житомирщини загинуло четверо. Тож це була зовсім не туристична прогулянка. Були загиблі й серед місцевого населення. Та все ж, враховуючи величезний масштаб операції, її можна вважати майже безкровною. Не дійшло до масових сутичок. Це тому, що наших воїнів можна назвати справжніми інтернаціоналістами. Ось одна лише історія. Віктор Ковальчук, який проживає в Новополі Черняхівського району, нагороджений орденом Червоної Зірки. 21 серпня він втратив трьох бойових друзів. Т-55, де він, на той час єфрейтор, був навідником гармати, на великій швидкості рухався на чолі колони в напрямку Праги. На підході до населеного пункту Жандов після крутого повороту екіпаж раптом побачив велику кількість людей, які вийшли на дорогу, щоб перекрити рух військам. Гальмувати було пізно. Щоб уникнути жертв, командир наказав різко повернути танк праворуч, хоч там була прірва...
А про настрій самих воїнів у той час можна судити з такої оцінки одного з ветеранів операції «Дунай»: тоді ми багато чого не знали і тому щиро обурювалися проявом нічим, на наш погляд, невмотивованої ненависті до нас. Ось щире зізнання: «Обстріл помідорами чи камінням не спантеличував нас так сильно, як який-небудь плакат типу «В 1945 році — визволителі, в 1968-му — окупанти!»
Щоб робити висновки, треба читати, зіставляти різні, часто протилежні, думки. Саме це й дає змогу зробити книга про операцію «Дунай». В ній багато таких деталей тих подій, які інколи говорять більше, ніж трактати.
Житомир.
