Микола Грушевський народився майже на сорок років пізніше за Михайла Грушевського, але їм пощастило жити в один час в одній державі. Вони обидва впливали на політичні, літературні та наукові процеси в УРСР. Мали одне коло знайомих. Служили своєму народові як уміли, обстоювали свої ідеї. І все-таки один увійшов в історію України як її перший президент, а другий — як оперуповноважений НКВС УРСР, що вів найгучніші справи тридцятих років...

 

Насправді про Миколу Грушевського відомо вкрай мало. І ця скупа інформація зберігається в архівах СБУ, зокрема у справі під № 776 (арх. № 64632). З неї ми можемо дізнатися, що Микола Дмитрович Грушевський народився 1905 року. Станом на 12 серпня 1937 року — кандидат у члени ВКП (б), колишній начальник СПВ НКВС УРСР.

Це — вся біографія Грушевського, викладена у протоколі його допиту. Слід зауважити, що сам Микола Грушевський до своїх протоколів ставився ретельніше. Приміром, з протоколу допиту колишнього міністра освіти УНР Антіна Крушельницького ми нині можемо дізнатися детальну біографію, викладену самим Антіном Владиславовичем («Голос України» від 12 червня 2010 р.).

Можна сказати, що Микола Грушевський досить швидко робив кар’єру. 1934 року йому було лише 29 років, проте молодий оперуповноважений став одним із активних учасників знищення української еліти, яку пізніше з руки Володимира Сосюри назвали «розстріляним відродженням».

Приводом для початку масових репресій стало вбивство 1 грудня 1934 року Сергія Кірова. Йосип Сталін особисто благословив постанову «Про порядок ведення справ з підготовки або здійснення терористичних актів», згідно з якою на слідство відводилося 10 днів, оскарження вироку не передбачалося, а сам вирок виконували негайно. І вже 13—15 грудня в підвалах київського Інституту шляхетних дівиць (нині Жовтневий палац) було розстріляно Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Олексу Влизька, Костя Буревія, Івана та Тараса Крушельницьких... Тож чи можна сказати, що 29-річний Микола Грушевський аж ніяк не впливав на літературні та політичні процеси? Впливав, хоч і був коліщатком та гвинтиком у великій системі.

Але 26 вересня 1936 року у системі було замінено один з головних механізмів: посаду звільненого і згодом розстріляного Генріха Ягоди обійняв Микола Єжов.

І 7 вересня 1937 колишнього оперуповноваженого НКВС в особливому порядку засудили до вищої міри покарання, або, як тоді казали, до вищої міри справедливості...

Якщо оголошено про змову, треба шукати змовників

Перст долі вказав на Грушевського в липні 1937 року. Саме тоді оперуповноважений третього відділу УДБ НКВС УРСР Храпун розпочав провадження у справі «учасника контрреволюційної організації Грушевського Миколи Дмитровича за статтею 54-1 «б» КК УРСР (зрада батьківщині). Ордер на арешт Грушевського датується 6 серпня. У постанові, винесеній тим саме оперуповноваженим Храпуном 15 серпня 1937 року, зазначено: слідство «встановило, що Грушевський М. Д. є учасником контрреволюційної троцькістської змови, вів зрадницьку роботу в органах НКВС. Притягнутий як звинувачений за статтею 54-1 (а)».

Наприкінці липня політбюро ЦК ВКП (б) розіслало директиви про дозвіл здійснювати фізичні методи впливу під час допитів. Слід зауважити, що сам факт існування цієї вказівки викликає чимало дискусій. Її оригінал так і не вдалося знайти в архівах, хоча точно відомо, що тортури до засуджених застосовували і до 1937 року, і після нього. Але хоч би як там було, уже під час першого допиту Микола Грушевський «щиросердно зізнається», що був учасником троцькістської організації в апараті СПВ НКВС УРСР і що в «СПВ НКВС УРСР існувала система зради, зрадництва і провокацій як у слідчій, так і в агентурній роботі». Грушевський повідомляє, що «провокаційна агентурна робота заохочувалася керівництвом наркомату Балицьким і Кацнельсоном».

Зіновій Кацнельсон — з 1934 року заступник В. Балицького, з 1937 року — заступник начальника ГУЛАГу. Є у списку організаторів голодомору. Розстріляний у березні 1938 року. Реабілітований.

Власне, з цих роз’яснень Грушевського можна зрозуміти, як на той час працювала слідча система. Приміром, «свідчення складалися заарештованими у камерах. Для цього в окремих камерах спеціально збирали певних заарештованих. Свідчення складали колективно. Розсадкою в камерах відав Брук. Він же керував зізнаннями заарештованих. Заарештованим підказували потрібні прізвища. Така само робота тривала і на допитах... Там, де заарештовані не зізнавалися, справи оформлялися свідченнями інших заарештованих... Їм замовлялися запитання, і вони самі писали протоколи допитів».

Ми не даремно час від часу згадуємо справу Антіна Крушельницького. Вона була однією з багатьох, які вів Грушевський. Проте під час його допиту саме цій справі приділялася особлива увага. Так, Микола Грушевський щиросердно розповів, як саме фабрикувалися свідчення:

«Крушельницькі та Бачинський (літератор Юліан Бачинський разом з Крушельницькими 1934 року прибув зі Львова в УРСР. — «Голос України») були заарештовані за матеріалами Юринця та Карбоненка. Їх матеріали, що не відповідали дійсності, свідчили про те, що Крушельницький та Бачинський — члени контрреволюційної терористичної організації».

Також Грушевський зізнається, що співробітники НКВС привласнювали цінні речі, які відбирали в заарештованих під час обшуків. Ось і відповіді на запитання однієї з невісток Крушельницького, яка побачила сімейні меблі аж у російській глибинці...

Зізнання слідчого не стали підставою для перегляду справ несправедливо засуджених. 11 вересня 1937 року оперуповноважений Храпун складає звинувачувальний висновок у справі Грушевського М. Д. на трьох аркушах. Грушевського звинувачено в тому, що він є учасником контрреволюційної троцькістської організації, за завданням якої здійснював провокаційну та зрадницьку роботу в органах НКВС. Винним себе визнав. Нагадаю, що вирок Грушевському зачитали... 7 вересня.

На цьому можна було б поставити крапку. Але питання, чи підлягають реабілітації репресовані, що чинили репресії, досі відкрито. Хоч існує ціла низка законів, які визначають порядок реабілітації та перелік людей, які під неї підпадають, однозначності в цьому питанні немає. Так, скажімо, Всеволода Балицького реабілітованого не було, а Зіновія Кацнельсона — так.

Справу Миколи Грушевського переглядали двічі: 1989 року і 1999-го. І обидва рази підтверджено: «у діях Грушевського був склад злочину, передбачений ст. 206-17 п «б» КК УРСР, яка передбачала таку саму міру покарання, що і ст. 54-1 «а» КК УРСР».

У матеріалах додаткового розслідування є довідка з архівної особової справи на Грушевського М. Д.: «Завдяки його енергійній та вмілій роботі із заарештованими, особливо з керівником ОУН на Україні Антоном Крушельницьким, членом центру Козинським та ін., йому вдалося в короткий термін виявити практичну роботу організації і низки її учасників». А ще на 148 аркушах — довідки у справах на осіб, реабілітованих з 50-х по 80-ті роки, засуджених до розстрілу та тривалих термінів ув’язнення за різну антирадянську діяльність. У розслідуванні всіх цих справ брав участь Микола Грушевський. Серед його «клієнтів» були професори і неучі з двома класами церковної школи, партійні діячі та безпартійні, літератори, їхні родичі, друзі та... вороги. За іронією долі, більшість з них, так само як і Миколу Грушевського, було звинувачено в участі в терористичних організаціях...

Ю. бувають різні

Прізвище та ім’я цієї людини не можна називати досі. Так працює система. Таємничий Ю. причетний до справи Грушевського опосередковано: як свідок і... його головний «сексот». Сам Грушевський назвав Ю. — «центральним агентом».

Народився «агент» Ю. 1891 року у Львівській області. Був членом Академії наук УРСР, професором... Як сказано в матеріалах слідства, 1933 року Ю. «проникнув в органи ГПУ-НКВС як секретний співробітник (сексот. —«Голос України») і надавав брехливі провокаційні матеріали на радянських людей». Винним себе визнав. Засвідчив, що починаючи з 1933 року за завданням співробітників Наркомату внутрішніх справ УРСР Пустовойтова, Козельського, Грушевського та інших надавав наклепницькі свідчення. На підставі цих наклепів протягом 1934—1937 років заарештували і розстріляли радянських громадян. 1934 року він надав брехливі свідчення про причетність радянських письменників Куліша, Епика, Підмогильного, Бачинського, Крушельницького, Сказинського, Полоцького та інших до антирадянської терористичної групи».

У протоколі допиту Ю. від 28 серпня 1938 року записано, що Ю. за прямою вказівкою Грушевського написав кілька брехливих і провокаційних доповідей про польську групу в польській бібліотеці, письменника Аркадія Любченка; письменника Івана Ле; «газетний трест»...

Статистики, скільком сексотам довелося розплачуватися за свою «діяльність» життям, немає. Очевидно лишень, що, відправляючи на той світ співвітчизників, їм вдалося виторгувати кілька зайвих років життя...

Просимо збільшити ліміти на розстріл

Ось довідка з архівної справи № 975233 щодо звинувачення Федорова-Беркова, 1900 року народження, народженого в м. Одесі, колишнього заступника начальника четвертого відділу НКВС по Харківській області, пізніше інспектора ГУЛАГу НКВС СРСР. «У період 1937—1938 рр., зловживаючи своїм становищем, з кар’єристською метою здійснював необґрунтовані арешти радянських людей... Він систематично влаштовував так звані аврали, даючи завдання слідчим протягом доби закінчити певну кількість справ для розгляду Особливою Трійкою. При цьому давалося завдання закінчити в один робочий день 50—100 справ. Писалися вигадані протоколи. Справи фальсифікували (тільки по лінії церковно-монархістської організації було сфабриковано 100 справ)»...

Під час роботи Федорова-Беркова на посаді начальника четвертого відділу — з 12.08.1937 по 6.04.1938 року цим відділом було направлено на розгляд Трійки 412 справ на 1341 особу. З них засуджено до ВМП — 918 осіб, 10 років — 402 особи, 8 років — 21 особу. За цей само період Військова колегія засудила до ВМП 216 осіб, до різних термінів ув’язнення — 38.

...А це витяг з оглядової довідки за матеріалами службового розслідування про порушення соціалістичної законності з боку колишніх (двадцять осіб) співробітників УНКВС Харківської області. Ця довідка цікава тим, що дає уявлення про методи ведення допитів та фабрикування справ.

«1937 р. (Барбаров Петро, колишній начальник третього відділу УДБ НКВС по Харківській області. — «Голос України») сфальсифікував протокол допиту звинуваченого Грамницького... Спільно зі своїм підлеглим Скраливецьким підробив підпис після того, як Грамницького вже було розстріляно. Барбаров давав своїм підлеглим установки — «розколоти» за ніч 10—11 осіб». Далі йде перелік випадків, коли підсудні гинули під час допитів, не витримавши тортур. «Барбаров вимагав від підлеглих добиватися від арештованих свідчень на якнайбільшу кількість осіб, які нібито провадили антирадянську діяльність. Якщо заарештований називав 10 учасників контрреволюційного підпілля, Барбаров вимагав довести їх кількість до 25. Якщо 20 — вимагав 100».

І нарешті довідка у справі Льва Рейхмана, до арешту начальника сьомого відділу ДУДБ НКВС СРСР, засудженого до розстрілу 1940 року. Саме ця особа 1937 року рапортувала, що в Харківській області Трійкою було розглянуто справ на 9050 осіб, з них до розстрілу засуджено 3450. До справи на Рейхмана залучено і копію його доповідної записки (1938 р.), адресованої Єжову, в якій він вказує, що Харківська область залишається засміченою ворожими елементами. Що він нарахував 12154 «ворожих елементи», з яких до арешту намічено 3748. У зв’язку з чим просить товариша Єжова виділити додаткові ліміти на Харківську область у розмірі 8000 осіб. З них по першій категорії (розстріл) — 3000 осіб. Це тільки по одній області, і на один рік!!!

Замість епілогу

З 1 жовтня 1936 року по 15 серпня 1938 року було заарештовано 2273 співробітники органів держбезпеки. З них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Після приходу Берії 1939 року список заарештованих поповнився 937 іменами. Усього, згідно з офіційною статистикою, жертвами репресій 30-х років стали 20 тисяч співробітників органів держбезпеки. Але скільки з цих жертв було колишніх катів, статистика мовчить.

Наталя ФІЛІПЧУК. Олександр БАНТИШЕВ.