Навколо загибелі героя Громадянської війни Олександра Пархоменка донині ходять усілякі чутки. Кажуть, у бою Махно відрубав йому голову і забрав її з собою. А правду нашому кореспондентові розповіли в хаті-музеї Пархоменка.
Село Пархоменко Краснодонського району колись було Макаровим Яром і славилося своїм гончарним мистецтвом. Тут народився один з організаторів революційного руху на Луганщині Олександр Пархоменко. Його особистості сьогодні вже не приділяється такої уваги, як у радянські роки. Але для мешканців села — і тих, хто вже в літах, і тих, хто починає жити, — ім’я Пархоменка значиме й сьогодні.
Він народився в родині селянина-бідняка і рано залишився без матері. В земській школі провчився два роки, у дванадцять років пішов працювати — водовозом, двірником, лакеєм. Потім старший брат улаштував його учнем шліфувальника на паровозобудівний завод Гартмана в Луганську. Тут і сформувалася пролетарська самосвідомість простого хлопця Сашка Пархоменка. Пройшовши дві революції — 1905 і 1917 років, він став умілим червоним командиром.
У хаті-музеї Пархоменка зберігається рукописний щоденник дружини героя Харитини Григорівни. Вона описує життєвий і бойовий шлях чоловіка. Адже пройшла поруч з ним фронти громадянської війни, і коли він загинув, була від нього лише за кілька кілометрів.
...У 1920 році Пархоменко одержав наказ: «ліквідувати банду Нестора Махно». Переслідуючи махновців, дійшов до Бузівки Уманського району на Черкащині, де базувалися війська великого анархіста. Розвідка донесла, що Махно залишив це село, і рано вранці 3 січня 1921 року Пархоменко на тачанці разом з іншими командирами виїхав у район Бузівки, щоб зустріти розвідку другої бригади й, отримавши свіжу інформацію, скоординувати подальші дії. Але й розвідка, і друга бригада виступили на дві години пізніше, ніж було наказано. Пархоменко рухався до села, коли йому назустріч вийшов загін у будьонівках. Тільки зблизька він побачив переодягнених махновців і встиг відправити по допомогу свого ад’ютанта. Сили в тому бою були нерівні. Як не намагалися червоноармійці протриматися, доки наспіє підмога, але не змогли. Усіх порубали. Коли Махно під’їхав до місця бою, Пархоменко був живий. Зумів підняти голову і, напевно, сказав щось образливе для Нестора. Той вийняв шашку і відрубав Пархоменку голову...
Ховали його з почестями в рідному Луганську. Є знімок: прощання з героєм, стоять дружина та два сини, брати, соратники. Тіло Пархоменка лежить у труні — з головою, хоча в народі ходив поговір, що голову Олександра Яковича взяв із собою Махно як трофей. Пархоменка поховали 10 лютого 1921 року на міському цвинтарі, а в 1935 році вирішили перепоховати у сквері Революції в центрі Луганська. Для впізнання останків приїхала Харитина Григорівна. Як розповідають очевидці, коли відкрили труну, дружина Пархоменка зняла із себе шаль, накинула її на череп чоловіка й забрала з собою. У Москві віддала його знаменитому скульпторові Герасимову для створення погруддя Олександра Пархоменка. Харитина Григорівна дожила до 1966 року, весь цей час зберігала череп чоловіка, а коли померла, череп поклали до неї в труну. Як вона й просила.
А ось іще факт біографії героя. 1920 року Перша кінна армія захопила Ростов, і Пархоменка призначили тут комендантом, щоб у найкоротший строк відновив у місті порядок. Він із завданням упорався за два тижні, за що й був нагороджений золотим годинником Реввійськради Першої кінної. Але незабаром його заарештували і віддали під трибунал за перевищення влади: конфіскував машину й роз’їжджав містом! Героя засудили до розстрілу. За щасливим збігом обставин, Серго Орджонікідзе саме їхав до Ростова вручати нагороди тим, хто особливо відзначився у будівництві радянської республіки. Серед щасливчиків виявився й Пархоменко, котрий за ґратами чекав на смерть. Орджонікідзе в усьому розібрався, а коли Пархоменка випустили, вручив йому орден Червоного Прапора!
Луганськ.
Фото із фондів хати-музею.
