1 вересня — свято знань

«А я вмію рахувати до ста!» — не без гордості повідомляє нам щебетушка Маша і разом зі своєю сестричкою Катею розглядає подаровані зошити, пенали, альбоми, фарби... До їхнього рідного Криму — вісім разів по сто кілометрів. Тепер їхня домівка тут.

У пансіонаті «Джерело» у Пущі-Водиці разом зі своїми батьками живуть 110 дітей з Луганської та Донецької областей (з травня місяця тут з’явилося на світ троє малят), кримчан — одиниці. Напередодні першого вересня школярам вручили в подарунок канцтовари, закуплені Міжобласною спілкою громадських організацій за підтримки Київського міського центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді. «Всього ми привезли близько 70 комплектів», — підраховує координатор волонтерської служби центру Артур Ахвердов.
Поки діти донеччанки Олени Нагиби одержують зошити і граються із волонтерами, ми намагаємося розпитати багатодітну маму про життя-буття. 
Олена говорить, що  у Донецьку залишилося все — шкільна форма, ранці, іграшки. Залишилося житло та два квартирні кредити, які вони продовжують виплачувати — добре, що батько шумного сімейства перевівся на роботу до столиці.
Переселенцям потроху натякають, що у визволені міста вже настав час повертатися — приміром, у той же Краматорськ. Але від такої перспективи вони не в захваті — багато хто не вірить у те, що «знову не почнеться».
Луганчанка Віра — аніматор за покликанням, у міру можливості допомагає влаштовувати у «Джерелі» розважальні заходи для всіх малят. Своїх дітей — семирічну Дарину та чотирирічного Тимофія планує віддати до музшколи: «Донька грала на домрі, але інструмент, на жаль, припадає пилом вдома. Залишилася там і жива душа — черепаха. Її підгодовує один із наших друзів. Він наглядає за п’ятьма порожніми квартирами в Луганську. Їздить туди після роботи — під кулями...».
Сім днів тому під свою опіку «Джерело» взяли представники фонду «Шпиталь Майдану». «Воду і світло поки не відключають, проблему з вивезенням сміття днями розв’язали — спасибі новому керівництву Оболонського району, — розповідає про побутові нюанси один із засновників фонду Зеновій Допілка. — Що буде з опаленням, запитуєте? Є стара кочегарня і нова, але вона на балансі пансіонату не значиться. Щоб котельню задіяти, потрібні відповідні дозволи і допуски. Крім «Джерела», у нас є ще один такий само табір для переселенців на 450 людей — санаторій «Тетерів» Коростишівського району на Житомирщині. Є ще перинатальний проект — близько півсотні вагітних жінок повністю забезпечуємо всім необхідним до пологів і після».
Усього фонд годує і опікується 750 біженцями. «За чотири місяці допомогу від держави побачили тільки раз — з обласного бюджету Житомира санаторію «Тетерів» перерахували 132 тисячі гривень, — згадує Зеновій Допілка. — Усе інше і там, і в «Джерелі» робимо за рахунок благодійних внесків. Виняток — зарплата пралі та кочегарам. Переселенцями їх замінити не можемо — для роботи в котельні потрібні фахівці з допусками. Просимо біженців здати на це по 30-40 гривень на місяць. Виходить не в усіх. А держава не дає жодної копійки. Усе роблять волонтери, причому не тільки нашого фонду».
Проблема номер один — напередодні осені забезпечити біженців теплим одягом і взуттям. У «Джерелі» годують безплатно, але часто не вистачає молочки і є перебої із хлібом. А потрібно лише 40 буханок на день...
 
На знімку:  сестри Катя та Маша Мельник — майбутні першокласниці.