Операція «Бужа»

Наприкінці липня 1944 року німці покидали Львів. Командувач групи гітлерівських військ генерал Гарпе, боячись оточення, наказав залишити місто 22 липня.

17—18 липня зі Львова виїхали губернатор Вехтер зі своїм апаратом, гестапо, КРИПО, поліція безпеки СД. Останньою втекла адміністрація тюрми. «21 липня, коли перед містом з’явилися танкісти Лелюшенка, там залишалися загони німецької жандармерії, які мали регулювати рух відступаючих через Львів частин, — розповів нам науковий співробітник Інституту українознавства НАН Кім Науменко. — Бої за місто проходили мляво, спорадично. Втрати були незначними. Найбільше загинуло радянських бійців 29 мотострілецької бригади — 108 солдатів та командирів. Втрачено 11 танків. Наступ Червоної Армії намагався скувати ар’єргард німецьких військ».

Солдатів 10-го гвардійського танкового Уральського добровольчого корпусу, які першими увійшли в місто, зустрічали озброєні польські вояки Армії Крайової. Вони захоплювали німецькі склади зі зброєю, вивішували на будинках біло-червоні прапори. Подекуди переодягнені в трофейну німецьку форму польські вояки діяли досить організовано. У бої з радянськими військами не вступали, але брали в свої руки важливі стратегічні об’єкти.

Аківські загони зайняли район політехніки, Погулянки та вулиці Зеленої. Радянське командування на перших порах розгубилося. Як бути з тисячами польських вояків? За задумом, Армія Крайова після відходу німців мала захопити владу в Західній Україні в свої руки і стати повновладним представником польського уряду Радянські генерали не знали усіх деталей операції «Бужа» («Буря»), розробленої в Лондоні польським еміграційним урядом.

Подробиці цієї операції тривалий час замовчувались. Спробуймо на маловідомі сторінки історії Другої світової війни поглянути очима двох очевидців — українського історика Кіма Науменка та поляка Яна Балицького.

 80-річний Кім Науменко, історик, колишній кадровий військовий, підполковник запасу. У Львів потрапив у 1944 році з батьком Єлисеєм Науменком. Приїхали з Харківщини, де в Барвінківському районі батько працював головою колгоспу.

У Галичині ще господарювали німці, а в Києві вже створювалися оперативні групи, які мали перебрати владу в районних й обласних центрах Західної України. Єлисей Науменко став першим головою Щирецького райвиконкому під Львовом. Коли німці відступили, біля Щирця, за 22 кілометри від Львова, продовжували стояти три роти польської Армії Крайової. 14-річний Кім добре запам’ятав, як, встановивши на підводи кулемети, поляки відтісняли вояків УПА. 

Майор Ян Балицький у 1941—1944 роках керував у Львові польською кримінальною поліцією — КРИПО.

У 1920 році після закінчення гімназії у Львові два роки пропрацював вчителем. Навчався на юридичному факультеті. У Варшаві влаштувався у кримінальну поліцію. Пройшов через усі відділи. Найдовше затримався у політичному.

Перспективного поліцейського направляють на навчання до Відня в інститут криміналістики. Після чого починається блискуча кар’єра у Львові на посаді керівника відділу боротьби з бандитизмом. Пізніше Балицький керував поліцією у Кракові, Станіславі, Гдині.

У 1941 році до окупованого фашистами Львова капітан Ян Балицький повернувся з подвійною місією. Німці вимагали негайно відновити колишню кримінальну поліцію — КРИПО. Польські військові відправили Балицького для підпільної боротьби.

«Мене завербував полковник польської армії Штаба у фільтраційному таборі, де перебували полонені офіцери після захоплення Польщі Німеччиною, для боротьби у лавах Армії Крайової. Дав псевдо «Рудольф» і призначив комендантом корпусу забезпечення Львівського воєводства. Я мав добирати своїх людей, в основному з колишніх працівників польської поліції, і бути готовим захопити місто після відступу німців».

Після окупації Львова у газетах з’явилося повідомлення: польським поліцейським необхідно прибути у КРИПО — колишню кримінальну поліцію, яка розташовувалась біля готелю «Жорж». Яке було здивування поліцаїв, коли вони поряд з німцем Рудольфом Фойкляндером побачили колишнього шефа Балицького!

«Діяльність КРИПО зводилась до боротьби з бандитизмом, крадіжками, проституцією. У поліції ще існував політичний відділ, який боровся з партіями, насамперед ОУН, селянською партією та комуністичною партією Західної України. Серед членів названих партій КРИПО вербувала агентуру, з допомогою якої порушувала кримінальні справи. Про всі політичні справи я мусив інформувати владу. І лише після її дозволу порушували кримінальні справи. Робота політичного відділу здійснювалася у співпраці з розвідувальними органами — дефензивою, яка боролася із зарубіжною агентурою. Дефензива у свою чергу співпрацювала з 2-м відділом головного штабу польського війська».

З таким досвідом Балицький міг успішно працювати на захопленій німцями території. Німці колишніх поліцейських запрошували до себе на службу. Ян із табору потрапив у краківське КРИПО.

У Львові капітан зробив ставку на старих польських колег. Серед сотні працівників КРИПО були сім українців і один росіянин. Оунівське підпілля заслало в поліцію українця Анатолія Шутька, який дослужився до заступника начальника третього комісаріату. Балицький сплавив Шутька в Сокаль, де його заарештувало гестапо за підпільну діяльність.

«Формально КРИПО вважалася самостійним каральним органом. Але насправді усім керував шеф львівського гестапо доктор Тайсман. У його підпорядкуванні перебували усі німецькі розвідувальні, контррозвідувальні й каральні органи на території Львівської, Станіславської, Тернопільської і Дрогобицької областей.

У Львові крім польської КРИПО діяли Абвер, угорський розвідзагін, жандармерія, таємна польова поліція, шуцполіція та українська поліція, яка охороняла об’єкти і пильнувала за порядком у місті. Крім основних функцій від нас гестапо вимагало розшукувати євреїв та боротися з партизанами та партактивістами».

У 1943 році в ресторані на вулиці Жолкевського у Львові невідомі застрелили співробітника гестапо. Доктор Тайсман підняв на ноги всю каральну машину Галичини. Усі відділи гестапо — український, польський, церковний, інтелігенції, єврейський, паспортний — були орієнтовані на розшук месників.

Гестапо збилося з ніг, але конкретних винуватців акції не могло розшукати. Тайсмана виручив Ян Балицький. Заступник шефа КРИПО надіслав оперативну інформацію, що вбивство гестапівця — помста українських націоналістів. Відплата фашистських каральних органів була жорстокою. За смерть одного гестапівця привселюдно під стіною за оперним театром німці розстріляли 20 молодих українців.

За роки війни посланці від Армії Крайової навідувались часто. Полковник штабу не набридав Балицькому інструкціями. Головне — у час «Х» з підлеглими захопити зброю КРИПО і перебрати владу у свої руки. Та не так сталося, як планували. Влітку 1945 року Балицький знову повернувся до Львова, але вже під дулом автоматників з НКВС. У нього були документи на ім’я Яна Богуцького. Затримали поліцейського у Кракові, де той готувався перейти на нелегальне становище. Півроку тривало слідство. Німець Роберт Рупп із львівського гестапо розказав, що в Тайсмана на столі бачив рапорт Балицького про українців, які в 1943 році розстріляли гестапівця. Майору показали довгий список працівників КРИПО, яких відзначали горілкою і злотими за впійманих євреїв. За кожного єврея співробітникам КРИПО видавали по 500 злотих і пляшці горілки. Свідки показали, що затриманих розстрілювали без суду і слідства у дворі поліції. Вирок — 20 років позбавлення волі за співпрацю з фашистами — Яну Балицькому був забезпечений.

Інформацію про співпрацю Балицького з Армією Крайовою та участь в операції «Буря» слідчі до уваги не взяли. У матеріалах кримінальної справи Армію Крайову назвали «націоналістичним підпіллям».

Подальша доля Яна Балицького невідома.

Львів.