Таємниця «Чорного принца»

Під час Кримської війни 1853-56 років між Британією й Кримом курсувало близько 100 суден, що доставляли боєприпаси, продукти, фураж і таке інше для підтримки боєздатності англійської армії. І от 8 листопада 1854 року в Балаклаву з цінним вантажем прибув англійський фрегат «Принц». То був новенький трищогловий гвинтовий пароплав, краса і гордість англійського флоту. Однак для самого корабля візит почався з невдачі. Річ у тім, що балаклавська бухта — досить довга, вузька і тісна. Тому більшість кораблів, чекаючи своєї черги, зупинялося на рейді перед входом у бухту. «Принц» — також. Але перший якір разом з канатом зненацька пішов у воду. Віддали другий — сталося те саме. За кілька хвилин пароплав втратив два якорі на глибині близько 80 м. Вочевидь, жоден з канатів не був приклепаний до барабана, на які їх намотували. Зрештою, третій якір надійно закріпили.

Опівдні 11 листопада погода погіршилася. На морі піднялися сильні хвилі. Наступного дня вітер посилився. Всі кораблі на рейді віддали по два якорі. А «Принц», маючи лиш один, розвів пари і з допомогою машини протистояв стихії. 13 листопада вітер не слабшав. Показання барометра падали. Частина кораблів, передбачаючи жорстокий шторм, вийшла у відкрите море, подалі від скель Балаклавської бухти. На світанку 14 листопада зчинилася страшна злива з грозою, градом, снігом. Ураган неймовірної сили крутив кораблі, мов тріски.

Та раптом настала тиша. Близько дев’ятої години ранку здавалося, що найжахливіше позаду. Та за кілька хвилин знову здійнявся ще сильніший ураган. Повітря було буквально наповнене ковдрами, кашкетами, шинелями, навіть столами й стільцями. Весь цей розгардіяш, кружляючи над головами, нісся у напрямку Севастополя. Пятипудові (80 кг) тюки сіна танцювали над землею. Велика отара овець вся загинула від ударів смерчу, який вирвав із землі високі тополі в балаклавській ущелині. За словами очевидців, такого урагану англійці ще не бачили.

А на морі понад 30 кораблів майже з усіма людьми загинули менш ніж за годину. І п’ятим за рахунком був пароплав «Принц». Капітан намагався спрямувати його у бухту, щоб проскочити повз скелі. І вже зумів повернути судно, але в цю мить упала зрубана щогла. Її такелаж заплутався на гвинті і зупинив його. Це й вирішило долю «Принца». Разом з кораблем загинуло 150 членів команди. Російський цар Микола І зауважив: ще одна така буря — і можна святкувати перемогу. А англійці прирівняли втрати від урагану до програної морської битви.

У 1854 році про затонулі скарби ніхто ще не заїкався. Англійські газети того часу писали, що вантаж «Принца» складався з обмундирування та нижньої білизни. А після Кримської війни в європейській пресі почали з’являтися сенсації. Нібито поряд із солдатськими кальсонами на кораблі були гроші для британського війська у Криму. Десятки барил із золотом! Згадувалося про 60 мільйонів франків. З подачі журналістів до назви судна «Принц» приєднався епітет «чорний».

Чутки про скарби привабили у Балаклаву шукачів. У другій половині ХІХ ст. тут побували експедиції із США, Німеччини, Норвегії та інших країн. Однак мисливців за скарбом незмінно підстерігала невдача. Нікому не вдавалося не тільки знайти золото «Чорного принца», а й побачити корабель. 60-метрові глибини Балаклавської бухти для водолазної техніки того часу були недосяжні.

Найбільшої слави зажила експедиція італійського інженера Джузеппе Рестуччі. Італійці прибули в Балаклаву восени 1901-го. Рестуччі привіз глибоководний скафандр власної конструкції: товстостінний мідний ящик із трьома ілюмінаторами й отворами для рук, який опускався під воду на сталевому тросі. З його допомогою італійські водолази незабаром знайшли розбитий корпус залізного корабля. Там виявили підзорну трубу, гвинтівку й безліч іржавих деталей. Та слідів золота не знайшли. Італійці ще кілька разів приїжджали до Балаклави, витративши на пошуки скарбів майже 200 тисяч рублів. У 1914 р. полюванню на англійське золото завадила Перша світова війна.

Знову про «Чорного принца» згадали в 1922-му, коли на дні біля входу у Балаклавську бухту хтось із місцевих пірнальників знайшов кілька золотих монет. А на початку 1923 року у Москві в ОГПУ з’явився інженер В. Язиков і запропонував організувати експедицію за скарбами легендарного корабля.

Язикова прийняв Дзержинський. Англійські мільйони зацікавили чекістів. І навесні 1923 року з’явився наказ про створення Експедиції підводних робіт особливого призначення (ЕПРОП), яка згодом стала всесвітньо відомою організацією з підйому затонулих суден.

У жовтні 1924 року лікар ЕПРОПу К. Павловський проводив навчальні спуски поблизу руїн старої Генуезької фортеці з молодими водолазами. Один з них виявив на дні недалеко від берега металевий ящик дивної форми. То був поїдений іржею паровий котел. Знахідка змусила ретельно обстежити цей район. Під уламками скель, що обвалилися у воду, знайшли розкидані по дну залишки великого металевого корабля. За два місяці водолази підняли із дна десятки шматків заліза. Але — жодного натяку на золото. А витрати вже сягали 110 000 рублів.

І тут радянське керівництво отримало від японської водолазної фірми «Сінкай Когіоссіо лімітед» пропозицію підняти золото з «Принца». Ця фірма вважалася відомою і везучою. З англійського корабля, що затонув у Середземному морі, японці дістали скарб на два мільйони рублів із 40-метрової глибини.

«Сінкай Когіоссіо лімітед» і ЕПРОП уклали угоду: підняте золото поділити порівну. Але фірма повністю погасила попередні витрати ЕПРОПа. Крім того, японці повинні були ознайомити радянських водолазів зі своєю технікою й після закінчення робіт передати ЕПРОПу по одному екземпляру технічного устаткування.

Улітку 1927 року японці, а вони розраховували без великих затрат одержати 800 000 рублів золотом, взялись до роботи. Але спочатку для показу технічних можливостей вони прибули до Севастополя зі своєю знаменитою водолазною маскою. У ній без скафандра водолаз міг спускатися на глибину понад 100 м. Конструкція маски — досить оригінальна: товсте овальне скло у металевому нікельованому обідку. Маска закривала тільки очі й ніс водолаза. Рот і вуха залишалися відкритими. Водолаз брав у рот невеликі щипчики, які з’єднувалися з маскою. Весь секрет полягав у особливому диханні. Повітря в маску закачували через шланг, а водолаз вдихав його носом і, не розтуляючи рота, випускав у воду.

У такій масці без шкоди для себе людина могла перебувати під водою до десяти хвилин на значній глибині. Вражало, що японець кидався вниз головою, як звичайний пірнальник, а не водолаз.

Директор фірми Катаока дозволив оглянути маску, але сказав, що європейцям із нею робити нічого. Такі маски розраховані на специфіку японського водолаза. У європейців — інша психологія. Вони під водою схильні замислюватись. Перебуваючи на дні, людина в такому стані може розтулити губи. І захлинеться..

У Севастополі японці показали підводні спуски у цій масці. Водолаз, майже голий, оперезавшись важким поясом і надягши на себе маску, кинувся вниз головою у воду. Він мусив обстежити положення підводного човна, затопленого англійцями в 1920 році. Глибина, на якій лежав човен, перевищувала 60 м. Японцеві навіть не сказали, якого типу судно.

Через 50 секунд японець був на дні. Згодом подав сигнал — і його підняли на поверхню. Весь підйом зайняв півтори хвилини, замість установлених двох годин. Водолаз на палубі спокійно зняв із себе маску, пояс і пішов у рубку. Всі подумали, що пішов відпочивати. Але японець незабаром повернувся з аркушем паперу, на якому він замалював корпус човна, рубку, рулі і кількість люків. Усе було зазначено з великою точністю. Лікарі оглянули водолаза. Жодних змін у його стані чи ознак кесонного захворювання не було. Виявляється, правильний ритм подиху (п’ять вдихів у хвилину) охороняв японця від підводної хвороби. Вражаюча робота! Наші водолази тоді таких глибин ще не освоїли.

Далі японці щодоби піднімали не менш двадцяти кам’яних брил вагою до 8 тонн. А 15-тонні уламки скель відтягали убік за допомогою парових лебідок, установлених на баржах. Щодня поперемінно у бухті працювали 7 водолазів і 5 професійних пірнальників. 5 вересня водолаз Ямамото знайшов золоту англійську монету 1821 року. Протягом наступних двох місяців щоденної роботи водолази виявили лише чотири золоті монети: англійську, французьку й дві турецькі.

Оскільки до середини листопада 1927 року розбитий корабель був повністю «перемитий» і обстежений, фірма припинила роботи. Перед від’їздом японці заявили, що корабель, на їхню думку, таки був «Принцом». Однак їм не вдалося знайти середню частину корабля. Його загальна вага —  приблизно 1800 тонн, а японці відшукали тільки 20 тонн. І ці частини корпуса були сильно зруйновані. Й руйнування носили штучний характер. Це навело на думку, що англійці підняли барила із золотом до закінчення Кримської війни. Але як?

Японські шукачі скарбів повторювали версію В. Язикова, згідно з якою «Принц» — єдине металеве судно із усіх, що стали жертвою урагану 1854 року. Але нинішні дослідники розшукали цікаві документи: англійські корабели тоді побудували три однотипні пароплави. Два з них — «Принц» і «Ясон» — того злощасного дня стояли на рейді біля Балаклавської бухти. Який із них «перемивали» японці? Цього ніхто точно не може сказати. Невідоме і точне місце загибелі «Принца».

Треба враховувати й інші чинники. Офіцери сторожовика «Полтава» звертають увагу на цікаву особливість місцевого морського дна. Воно з часом може ховати різні предмети, засмоктуючи їх у пісок, і так само виштовхувати їх на поверхню, особливо після штормів. Тому військові тральщики постійно перевіряють дно бухти і прилеглої акваторії. І їхнім знахідкам, а це найчастіше міни часів першої та другої світових воєн, балаклавці не дивуються. Але Кримська війна відбувалася понад півтора століття тому. Й шанс відшукати скарби у товщі морського піску з кожним роком зменшується. Якщо раніше головною проблемою була морська глибина, то тепер — глибина часу.

Є й інші версії. Дехто вважає, що «Принц» прибув у Балаклаву без золота — його вивантажили ще у Стамбулі. А останнім часом заговорили й про те, що золото підняли спеціалісти ЕПРОПу. Оскільки ця організація була підпорядкована ОГПУ, то й інформацію про золото слід шукати в чекістських архівах.

А від японців чекісти лише намагалися отримати найсучасніше на той час водолазне устаткування. А самі ще до цього підняли золото із затонулого «Принца». Версія цілком правдоподібна, але теж не доведена. Хоч як там є, а море, навіть без грифів «цілком таємно», вміє зберігати таємниці.

Полтава — Балаклава — Полтава.