Івану Олександровичу Малюху, жителю Чернівців, давно вже за сімдесят. Він із дітей війни. З розповіді матері, батько, йдучи на фронт, узяв його, п’ятирічного хлопчика, на руки і сказав: «Рости, синку, я прожену поганців із нашої землі, повернуся до тебе і заживемо тоді, приспівуючи».
Але не судилося збутися його словам. Навесні 1945 року надійшла похоронка. В ній повідомлялося, що чоловік Марії Іллівни і батько трьох дітей Олександр Іванович Малюх, виконуючи до кінця військову присягу, за 29 днів до Перемоги, 10 березня 1945 року загинув смертю хоробрих і похований у братській могилі №38 на радянському військовому кладовищі в м. Камінь Поморський Щецинського воєводства Польщі.
Світ померк для дружини, яка залишилася з трьома дітьми. А збільшена фотографія, на якій вся родина, зайняла почесне місце біля ікони Пресвятої Богородиці.
«Я вдячний матері, — пише Іван Олександрович, — за те, що вона зуміла зберегти солдатські листи-трикутники. Їх п’ятдесят п’ять. У них подих минулого. Кожен лист із фронту немов наближав мить Перемоги, про що свідчили назви визволених населених пунктів, про які писав батько. Північ України, Центральна частина Білорусії, Польща і, нарешті, міста Східної Пруссії, де вели тяжкі бої частини 1-го Білоруського фронту. І головне, де б він не був, завжди описував важкі будні захисників Вітчизни. При цьому постійно запитував про здоров’я своїх діточок, синочків Іванка і Петруся та донечки Катрусі. Словами «я так скучаю за вами!» він розпочинав і закінчував кожного листа з приписом «чекаю відповіді, як соловій літа».
Минуло 65 років. Не стало нашої матінки, братика Петра та сестрички Катрусі. Я вже дід. Онучці, котра в п’ятому класі, показую пожовклі трикутники і фотографію її молодого прадіда з автоматом у руках. Онука приглядається до фото і каже: «А ви схожі». Мені приємно це чути. Особливо приємно, що її цікавлять і мої спогади про армійську службу. Ще за радянських часів на центральній площі с. Великий Самбір, що на Сумщині, звідки мої батьки, відкрито меморіальний комплекс бойової слави. У мармурі викарбувано імена полеглих на фронтах війни. Сюди приходять їхні родичі, рідні, приносять квіти. Я теж буваю тут. Інколи з онукою, але частіше сам. Стою перед пам’ятником, де серед інших значиться Олександр Іванович Малюх, і подумки розмовляю з батьком. Він подарував мені життя. Ціною свого життя зберіг мене. «Пишаюся тобою, тату. Тебе нема на Землі, але ти живеш у моєму серці і в серці твоєї правнучки...»
