«Перші вишиванки я і сестри отримали від мами у Великдень. Пошила вона їх з онуч, які викинули зеки, котрі сиділи в одному таборі з політичними. То був найдорожчий подарунок». «Ми тихенько співали у камері, відправляючи службу Божу, а наглядач стукав у двері і кричав: «Бандеровцы, замолчите. Их на Сибирь отправляют, а они поют». «Мама виймала іконку, яку вдалося зберегти, і казала нам: «Моліться, щоб ми змогли повернутися в Україну». «Я ходила по напхом напханій камері і просила «Хлібця, хлібця». Це лише фрагменти спогадів дітей політв’язнів і репресованих. Вони згадували своє нелегке дитинство у таборах і на поселеннях під час відзначення 20-річчя Тернопільської обласної спілки політв’язнів і репресованих. На жаль, і сьогодні вони не відчувають уваги з боку держави, досі не визнані як жертви комуністичного режиму. Члени спілки взяли участь у відкритті меморіальної дошки Славі Стецько, лідерові українських націоналістів, багаторічному парламентарію. Її встановлено на будинку по бульвару Шевченка у Тернополі, де вона мешкала. Неподалік — погруддя чоловікові Слави Стецько — Ярославу Стецьку.