Є люди, які навіть у сто літ не сидітимуть без діла. Ось і колишній фронтовик Олександр Оксентійович Старостюк із села Зоряне Млинівського району відпочиває за плетінням кошиків.
Лозоплетіння він навчився, як не дивно, на війні від свого «компаньйона», з яким на пару тягали кулемета «Максима». Отож у перерві між боями росіянин Кулєшов, аби чимось зайнятися, брав у руки лозу і творив усіляке плетиво: то сумку для кулеметних патронів, то кошика для продуктів, то лежака для привалу. Від Кулєшова навчився мережити лозою і Старостюк.
А потім, коли солдати потрапили на Білоруський фронт, стало обом не до лозоплетіння: що не день, то бій, що не день, то втрати. Добряче перепало також Кулєшову та Старостюку. Першому мінними осколками покалічило руки, а Олександрові Оксентійовичу та сама міна поранила ногу. На тім для обох і скінчилася війна — у медсанбаті.
Надалі інвалідові війни Олександру Старостюку довелося пережити чимало труднощів. Олександр Оксентійович каже, що легких періодів у його житті не було. Але вдалося досягнути чимало життєвих вершин, з яких найвища, вважає селянин, — четверо його дітей. Заради них він повсякчас працював, не шкодуючи сил.
А ще у Зоряному та довколишніх селах О. Старостюка знають як унікального майстра-коваля. Плуги, обгортачі, сапки — цими та іншими виробами майстра користуються у сотнях селянських господарств. А тепер з рук пенсіонера почали виходити різноманітні кошики.
— Чого це я маю сидіти без діла, — знизує плечима один з найстарших жителів села, — сил на ковальство вже нема, а на плетиво вистачає. Отож пригадав цю колишню науку, взявся за роботу і, бачу, вона у мене непогано виходить. Буде здоров’я — кошики і до ста літ плестиму. Головне, щоб людям було що туди класти!
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
