Проблеми між виробниками молока та переробними підприємствами особливо загострюються літньої пори, коли йде «велике» молоко. Керівники агропромислового сектору економіки Черкащини не раз збирали за «круглим столом» представників обох сторін, аби домовитися про взаємну довіру між ними і вигоду. Обговорювали умови створення кооперативів, які збиратимуть сировину з підсобних селянських господарств, перспективи розширення молочної череди, як у населення, так і в СТОВах.Свій погляд на цю «вічну» тему висловив один з найвідоміших аграріїв-новаторів області, керівник приватного сільгосппідприємства «Плешкані» із Золотоніського району Дмитро Лисун.
— У «Плешканях», — розповів Дмитро Олександрович, — утримується понад п’ять тисяч голів великої рогатої худоби. З них дві тисячі — дійне стадо. На головному молочнотоварному комплексі працює доїльний зал за найновішою технологією. Потужні переробні підприємства, котрі дорожать своєю торговою маркою, із задоволенням беруть у нас сировину, адже вона найвищої якості. Ціна за молоко з комплексу значно вища, ніж, наприклад, з підсобного господарства дядька Степана. Нарікання селян щодо занижених нібито цін на їх продукцію не завжди справедливі. І вони самі знають чому. Аби підняти якість молока з селянських дворів, а отже, і його ціну, треба встановити суворий ветеринарний контроль за худобою, за умовами її утримання і доїння. Врешті, й сама господиня, котра доглядає і доїть свою Лиску, повинна мати санітарну книжку. Заготівельні кооперативи, при яких буде лабораторія, і холодильне устаткування — найкращий варіант співпраці виробника та переробника. Однак зробити це не так просто, як здається на перший погляд. І ось чому. Поясню з власного досвіду.
В одному із сіл нашого району, де його жителі утримують понад двісті корів, місцева влада попросила мене допомогти створити «молочний» кооператив. Щоб вироблене у селян молоко продавати переробним заводам через наше сільгосппідприємство. Я погодився. Завіз на приймальний пункт холодильники, місткості для сировини. Провели у селі шість сходок щодо створення кооперативу! Врешті-решт, до гурту записалося ...60 власників корів. Решта відмовилися. Чому? Та тому, що більшість наших людей, хоч як це прикро визнати, не готові працювати в умовах контролю і порядку. Вони звикли до того, що їх все життя обдурювали. Тепер обдурюють вони. Про те, що буває у молоці, яке виносять з двору заготовачам господині, можуть розповісти працівники заводських лабораторій. Проте переробники, власники невеликих заводів, продовжують працювати навіть з недобросовісними селянами. Сировини не вистачає і їм доводиться заплющувати очі на явну антисанітарію чи інші порушення, сплачуючи при цьому мізерні кошти. В результаті, потерпають від занижених цін насамперед добрі господарі, котрі здають молоко високого гатунку.
— То деякі переробники, виходить, не дуже й зацікавлені у високоякісній продукції?
— Хоч як це парадоксально — так. Їм вигідніше брати низькосортне молоко і платити за нього копійки. Мій колега-господарник жартує: заготовачам все одно, що несуть у відрах чи банках молодиці — аби було на колір біле... Ця невимогливість пов’язана ще й з тим, що чимало молокозаводів демонтували лінії з розфасовки цільномолочної продукції і переорієнтувались лише на виробництво твердих сирів. Технологія виготовлення цього виду продукції передбачає глибоку переробку сировини, яка «перетравлює» все: і якісне, і не зовсім.
— Який же вихід з цієї ситуації?
— Молочні кооперативи все-таки треба створювати. Однак потрібно, щоб у цьому були зацікавлені і виробники, і переробники. Сільгосппідприємства готові надати свою допомогу. А ініціатива повинна йти знизу. Нині чимало людей, котрі незадоволені ціною, яку дають заготовачі за їх якісну продукцію. Ось вони й мають стати лідерами у боротьбі за справедливі розрахунки. Влада завжди підтримає добру ініціативу. Коли решта селян переконається, що виробляти якісну сировину вигідно, тоді й відбудуться зміни в їх психології і у взаємовідносинах між виробниками і переробниками.
— А що у перспективі?
— Майбутнє все-таки за потужними тваринницькими комплексами. Доглядати за худобою у власному підсобному господарстві — це не лише технологічно доволі важко, а й нелегко фізично. У наших Плешканях залишилося у сільських дворах близько ста корів. Й це при тому, що ми допомагаємо кормами, надаємо ветеринарні та інші послуги. Молодь не хоче тримати вдома корів. А ось працювати у сільгосппідприємстві, у доїльному залі — черга. Бо там зарплата — 2—3 тисячі гривень. Є вихідні, відпустка, а своя, домашня Ласуня «прив’яже» до себе, і ні в яку відпустку, навіть на вихідний не відпустить! Думаю, багато великих молочнотоварних комплексів з’явиться у кожній області років через шість-сім. А до цього, у перехідний період, потрібно все зробити для того, щоб налагодити добрі й справедливі відносини між дрібними товаровиробниками тваринницької продукції і переробниками.
Інтерв’ю провела Лідія ТИТАРЕНКО.
Черкаська область.
На знімку: Дмитро Лисун, директор приватного сільгосппідприємства «Плешкані».
Фото автора.
