Передчуваючи свою скору загибель, солдат попросив бойового побратима розказати мамі, що він дуже хотів її побачити, а коханій дівчині подарувати великий букет білих ромашок.
Повідомлення про загибель Андрія Галая сколихнуло його родину, друзів та односельців із Вікна Городенківського району. 21-річний юнак у складі 80-ї аеромобільної бригади Сухопутних військ України перебував у зоні проведення АТО майже два місяці. Охороняли Луганський аеродром. Цей стратегічний об’єкт, без перебільшення, — одна з найгарячіших точок нинішніх протистоянь. Вороже кільце то звужувалося, то його вдавалося проривати. От і наприкінці липня солдати виграли бій, і майже п’ятдесят поранених десантників отримали можливість вийти з оточення. Вони фактично переховувалися в бункері, без води й медикаментів. Андрій Галай загинув.
Юнак закінчив Чернівецький транспортний коледж, вступив на контрактну службу. У травні разом із бригадою був скерований на боротьбу з терористами. Додому телефонував за першої-ліпшої нагоди. Особливо останнім часом, коли з Італії приїхала його мама. Востаннє вони бачилися на проводах у армію... Командири обіцяли відпустити раніше, й Андрій устиг би на «зговорини». Так у селі називають заручини. У жовтні його сестра Люба мала одружуватися, тож мама з татом готувалися до весілля.
Андрій сумував і за своєю дівчиною Тетяною, з якою познайомився ще під час навчання. Вона організувала благодійну допомогу для військових, передавала листи. Її палкі слова підтримували в найважчі хвилини, додавали сили. Побратими ділилися спогадами про своїх коханих, раділи один за одного. Лежачи в окопах на варті, темної ночі розповідали про свої родини. Складали вірші і мріяли якнайскоріше повернутися додому, до мирного життя. Перед кожним боєм благословляли один одного, як востаннє. Того трагічного дня Андрій зателефонував до свого друга Івана (полтавчанина, з яким разом прибули в зону АТО, 75 діб пробули в окопах, але потім їхні десантні підзагони розділили) і попросив: «Якщо загину, передай неньці, що дуже хотів її бачити, а Тетяні подаруй букет білих ромашок». Наче передчував біду...
Коли тіло Андрія привезли додому, від початку села й аж до його хати вишикувалася колона з односельців, які тримали в руках квіти та свічки. Скорботна процесія рушила селом. На похорон прибули представники районної влади, громад краю, викладачі та студенти Чернівецького транспортного коледжу. Віддати останню шану героєві приїхали і його побратими з 80-ї аеромобільної бригади, серед яких і його друг Іван. Він привіз букет білих ромашок для Андрієвої коханої. Тетяна поклала на труну вишиванку, як то годиться нареченому. А на могилі серед живих квітів встановили весільне деревце, прикрашене білими квітами. Так тут заведено для тих, хто помер неодруженим. Скількома такими символами вже позначено українські кладовища...
Івано-Франківська область.
Фото з сімейного альбому.
