«Здесь штык нужней, чем карандаш...»

Ці рядки належать Борису Котову, а написано їх за місяць до смерті поета. Він був командиром мінометної обслуги 737-го стрілецького полку 47-й армії й загинув у рукопашному бою при форсуванні Дніпра. Похований у братській могилі в с. Пекарі Канівського району на Черкащині. Сержанту Котову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

...Народився Борис Котов 1909 року в селі Пахотний Угол (нині Бондарський район Тамбовської області) у сім’ї сільського вчителя. Після закінчення школи працював секретарем сільради й одночасно викладав на курсах ліквідації неписьменності. В юнака пробудився літературний талант, він починає писати — вірші, публіцистику, прозу. У незакінченій повісті «Записки ліквідатора» (йдеться про ліквідацію неписьменності) із притаманним Котову гумором розповідається про життя в сільській глибинці. Та романтика перших п’ятирічок зриває хлопця з місця, він їде на Донбас, працює на горлівській шахті №9 «Підземгаз». Тоді ж на сторінках «Літературного Донбасу» з’являються його вірші, що несли в собі дух того часу.

За станом здоров’я Борис Котов був звільнений від військової служби, однак став добровольцем, зумів потрапити в діючу армію — на фронт.

Ось як описує його подвиг командир 737-го стрілецького полку майор Біляєв:

«Сержант Котов Борис Олександрович 27 вересня 1943 при форсуванні Дніпра в районі південної околиці села Калеберда першим доставив свій міномет на вогневу позицію і відкрив вогонь по противнику. 29 вересня 1943 супротивник зробив небезпечну контратаку на правий фланг наших бойових порядків на північний захід від села Пекарі. Помітивши скупчення піхоти супротивника, сержант Котов, встановивши свій міномет на відкритій позиції, вів влучний вогонь прямою наводкою. Німці наступали колонами, підтримані вогнем з самохідної гармати «фердинанд». Розстрілявши боєзапас, сержант Котов озброївся гвинтівкою і гранатами і, коли наша піхота піднялася для контрудару, тов. Котов кинувся на німців і вступив у рукопашний бій. Знищуючи ворогів гранатою, гвинтівкою і прикладом, тов. Котов наводив паніку в лавах супротивника, а коли німці почали тікати, переслідував ворогів. Своєю хоробрістю тов. Котов захоплював за собою й інших бійців. Осколком міни тов. Котов був убитий. Він загинув смертю хоробрих у боротьбі за свою Батьківщину. Гідний (посмертно) вищого ступеня відзнаки — звання Герой Радянського Союзу».

У своєму нарисі «Недоспівана пісня» письменник Іван Карабутенко пише: «Є щось символічне в тому, що могила Бориса Котова знаходиться поблизу Канева, неподалік від тих місць, де поховані Тарас Шевченко та Аркадій Гайдар. Ім’я Бориса Котова, як імена великого Кобзаря і улюбленого письменника радянської дітвори Гайдара, дбайливо зберігається в пам’яті вдячних нащадків. «Недоспівана пісня» — так названа книга віршів Бориса Котова, видана посмертно у 1960 р. у Донецьку. Ці гіркі слова дуже точно говорять про долю молодого талановитого поета, який у вересні 1943 р. загинув смертю хоробрих у боях за Батьківщину. Так на півслові обірвалася його натхненна пісня». Перша книга Б. Котова — «Стихи» вийшла у 1953 році — завдяки турботі рідних і друзів, які по крихтах збирали його літературну спадщину. Поета посмертно прийняли до Спілки письменників Радянського Союзу.

Ім’я Котова носять вулиці в Горлівці та на батьківщині поета — у райцентрі Бондарі. В Горлівці біля школи №2 встановлено бюст героя. Більшість фронтових віршів поета збереглися завдяки листам, які Котов писав додому з фронту.