День Перемоги зустрів у Норвегії

Село Лиманське — прикордонне, розташоване над Кучурганським водоймищем. У рукотворному озері в ясну погоду віддзеркалюється небо та будинки лиманчан, що збігають прямо до води. На іншому березі — Молдова. Прикордонників село поважає, у добровільних помічниках — практично все доросле населення. Адже зрозуміло, що від людей у зелених кашкетах залежать спокій та порядок у селі, тому прикордонники бажані гості в кожній оселі.

Поруч зі штабом прикордонників, пліч-о-пліч — будинок, у якому вартові кордону бувають не лише по святах. Там мешкає Олександр Микитович Казанцев, жива легенда прикордонних військ, капітан у відставці.

5 квітня йому виповниться 89 років. Народився він у Сухоложському районі Свердловської області. Вчитися довго не довелося — після шостого класу, щоб не бути зайвим ротом у родині, пішов працювати пастухом. Тут навчився добре стріляти — міг в око влучити орлові, що пікірував на отару, аби вихопити собі ягничку. Скільки тих орлів-хижаків він знищив, сьогодні й не пригадає, але уроки стрільби пізніше згодилися йому на фронті.

В армію призвали його у 1940 році. Дев’ятнадцятирічний Сашко Казанцев уперше їхав потягом через усю країну. Кінцева станція, де розвантажувався ешелон з новобранцями — Сортавала. Це місто ввійшло до складу СРСР після радянсько-фінської війни 1939-40 років. Тут, у Карелії, почалося впорядкування кордону. Олександра Казанцева зарахували до 82-го прикордонного загону, що стояв неподалік Мурманська.

На кордоні було неспокійно. Фіни буквально щодня обстрілювали населені пункти, порушували кордон, вбивали прикордонників.

А 22 червня, у перший день війни, прикордонникам довелося вступити в бій з фінськими підрозділами, які перейшли держкордон та ринулися до аеродрому, що в селищі Мурмаши. Якби фіни захопили аеродром, мали б змогу наносити авіаційні удари по Мурманську та кораблям Північного флоту. Прикордонники завзято билися з переважаючими силами супротивника. Той не витримав, почав відступати. До того ж фіни підпалили ліс — довелося вести бій у вогні та диму.

У перші дні війни прикордонники та моряки виявилися найбільш підготовленими та стійкими частинами армії на Північному Заході країни. З числа прикордонників була сформована 26-а окрема стрілецька рота військ НКВС. Цю роту кидали в бій на критичних ділянках фронту. У військовому квитку капітана у відставці Олександра Казанцева, у розділі «Участь у боях, бойових походах, партизанських загонах і винищувальних батальйонах» є лише один рядок — «З 22.06.1941 по 09.05.1945 у великій Вітчизняній війні в складі 82-го прикордонного загону й 26-ої окремої стрілецької роти в/ч 2121, спеціальність — стрілок, ручний кулеметник»

Бойові дії у Заполяр’ї з німецькими та фінськими військами були запеклі — ворог рвався до Мурманська. В районі станції Лоухи на 242-й полк полковника Чернухи, до якого були прикомандировані прикордонники, наступали фінська бригада й німецька дивізія СС. Коли прикордонники зійшлися з есесівцями врукопаш, здавалося, змішалися небо й земля. Німці не витримали й побігли, кидаючи зброю.

Всю війну Олександр Микитович пам’ятає до дрібниць. Пам’ятає поранення, коли уламок авіабомби застряг у нього в ребрі в декількох сантиметрах від хребта. Спасибі другові Михайлу Костину — перев’язав і уламок ножем з рани дістав.

У жовтні 1944 року чорнороб війни Олександр Казанцев брав участь у Петсамо-Киркинесской операції. Стрілецька рота, де служив Олександр Казанцев, першою ввірвалася в норвезьке місто Нейден.

У Норвегії єфрейтор Олександр Казанцев і зустрів День Перемоги. Потім прикордонників відкликали з діючої армії — відновлювати кордон.

Казанцева відрядили до Сортавали, запропонували посаду старшини 9-ї прикордонної застави. Казанцев почав відмовлятися: освіти обмаль, навіть полкової школи не закінчив. На що начальник загону прикордонників полковник Соловйов сказав: «Чотири роки на фронті на передовій — найкраща школа».

Через два роки 9-я застава стала кращою на північно-західному кордоні. Прикордонники досита й смачно нагодовані. Працює лазня, у казармі тепло й затишно — господарство старшини Казанцева працює як годинник. А починалося все зі звичайних підков. На складі у запасливого старшини скопилася безліч підков, які привозили здавати в металобрухт з усіх прикордонних застав. Одного разу директор місцевого радгоспу заблагав: «Навіщо тобі, старшина, таке багатство, подаруй, у мене в радгоспі коні не підковані!?

— Дарувати не буду, не годится, — відрізав Олександр Микитович. А ось обмін зробити можу. Мені потрібні сінокосарка, грабли кінні, ножі для косарки.

Обмінялися. На заставі вкосили сіна на два роки наперед із запасом. А по весні директор радгоспу знову в гості зі слізним проханням:»Підсоби, товариш старшина, з сіном, телята з голоду загинути можуть»

— В обмін на сіно прошу двох дійних корів, двох свиней з поросятами та картоплі на посадку чотири тонни, - виставив умови старшина Казанцев.

Умови було виконано та застава стала пити парне молоко, довгими зимами прикордонники ласували м’ясом.

Старшині застави в прикордонних секретах службу нести не потрібно, у нього інші обов’язки. Але який прикордонник не виявить кмітливості та сміливості при затримці порушника. Ось і старшина Казанцев упіймав порушника державного кордону, поруч зі штабом застави. Про цей випадок, хоч пройшло вже 50 років, згадують у прикордонних військах дотепер.

Одного разу прибув до Сортавали, перевіряючий у високому званні зі штабу прикордонного округу. Відомий він був тим, що любив несподівані перевірки — то в кущах сховається, щоб пильність перевірити, то з-за дерева імітує порушення кордону, то інші дрібні капості влаштовує зеленим кашкетам.

Йде старшина застави Олександр Казанцев зі своїм помічником й бачить, що якась тінь у кущах промайнула. «Еге, налякати вирішив, подумав Казанцев, згадавши, що перевіряючий вже на заставі. — Ну добре, я сам тебе провчу».

Казанцев наказав помічникові випустити в повітря чергу з автомата, щоб налякати перевіряючого. Солдат виконав наказ й випустив віяло куль у напрямку кущів.

Аж раптом звідти виходить невідомий з піднятими руками й кидає під ноги пістолет. З’ясувалося, у кущах сидів не полковник зі штабу прикордонного округу, а справжній шпигун, що нелегально перейшов кордон. Доправив порушника старшина на заставу й розповів, як відбулася затримка. Регіт стояв довго. Посміялися, потім начальник прикордонного загону написав подання: прошу нагородити старшину Олександра Микитовича Казанцева бойовою нагородою. Заслужив!

У Сортавалі Казанцев знайшов своє кохання, свою Галинку, з якої прожив у любові й злагоді 44 роки. Виховали трьох дітей — Таню, Віру й Сергія.

Коли дружина захворіла, лікарі порадили змінити клімат і Казанцеви опинилися в селі Лиманском. З прикордонною службою довелося розлучитися.

Діти розлетілися хто куди. Пішла передчасно з життя дружина. У будинку на вулиці Кірова Олександр Микитович залишився сам. Втім, самотнім себе не почуває. Син Сергій став генералом, очолює інспекцію дорожнього руху міста Москви. Щороку діти приїжджають до Лиманського навідати батька. А 90-річчя капітана у відставці Казанцева збереться відзначати весь рід.

У будинку Олександра Микитовича на стіні висить портрет роботи всесвітньо відомого художника Никаса Сафронова. Художник приїжджав до села Лиманського та з натури писав портрет ветерана. Це був подарунок сина до ювілею. Бував у Лиманскому у гостях прикордонника Казанцева й кіноактор Олексій Булдаков. Багато знаменитих гостей побувало в селі у легендарного прикордонника.

У Олександра Микитовича - міцна рука, чудова пам’ять, й відмінне здоров’я. «Вся моя аптека в городі росте» — каже він. До лікарів намагається не звертатися, адже з фронтових часів пам’ятає, що всі болячки відступають перед тим, хто не здається.

За кілька днів до нашої зустрічі з ветераном на його парадному кітелі з’явилася нова нагорода — медаль «65 років перемоги у Великій вітчизняній війні». Вона прибула з Москви. Як з’ясувалося, капітан у відставці Олексій Микитович Казанцев став першим громадянином України, що нагороджений високою урядової нагородою Російської Федерації

Одеська область.

На знімку: висока нагорода.