На кордоні трьох областей — Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької — над річкою Збруч знаходиться маленьке, всього в одну вулицю, село Окопи. Лише дві відреставровані на початку двадцятого сторіччя брами та руїни костьолу вказують на те, що колись тут була справжня фортеця. Якщо ж ви уважно придивитеся до домашніх господарств, то помітите, що городи селян часто упираються в рештки оборонних стін, на яких гріються кури.

Це сьогодні окопівські мури сторожать півні, а наприкінці сімнадцятого сторіччя тут стояла польська армія, яка намагалася не допустити продовольчі обози у захоплену турками Кам’янець-Подільську фортецю.

1692 року коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Ян Яблоновський написав королю: «Зараз, Ваша королівська милість, знайшов місце, яке мав давно на приміті і яке подобається у всьому. Знаю, що і Ваша Величність його добре пам’ятає. Є то над Лашківцями шия скалиста, яку стискає з однієї сторони Дністер, а з другої — Збруч, і зараз нижче впадає Збруч у Дністер, а Жванець у чверті милі. Засвідчую, що те місце заслонене від Польщі двома белюардами, бо від скали до скали — 180 ліктів, а від Кам’янця також заслонено двома белюардами, і одним цілим всередині, бо є від скали до скали — 470 ліктів. Води багато, безпечно для коней. Брід добрий на Дністрі під самою фортецею, і виїзд добрий на другий берег. Отож виклав усі вигоди, які тут є. Вже вчора значну роботу зробили, бо люди не мало працювали. Хотіли форт побудувати у Жванці, але вирішили, що це місце набагато краще і безпечніше для людей».

До кінця того року фортеця була збудована й одержала назву Окопи Святої Трійці. З того часу з Окопів поляки постійно будь-якої пори року, вдень і вночі нападали на турецькі транспорти. Як пишуть місцеві краєзнавці, турецький гарнізон від цього не голодував, але начальник Подільського пашалика Галіль-паша, а по його смерті — Кахріман-паша змушені були шукати інших, значно довших шляхів для доставки вантажів — зокрема, через Устя.

Після Карлівського миру, коли Поділля повернули Польщі, Окопи Святої Трійці стали непотрібними, і почали потроху занепадати. Вдруге заговорити про них довелося аж 1769 року, коли тут відбувся бій між російськими військами та конфедератами. Конфедерати, очолювані Казиміром Пулаським, забарикадувалися у місцевому костьолі. Під час бою пошкодили не лише костьол, а й значну частину фортеці. А вже через три роки, 1772-го, коли Окопи стали австро-угорськими, більшість укріплень знесли.

Ось така коротка, але героїчна історія Окопів Святої Трійці. Сьогодні про те, що це колись було воєнізоване містечко, нагадують дві брами (збереженню яких ми завдячуємо Польському товариству шанувальників історії) — Кам’янецьку ви побачите при в’їзді до села з боку Кам’янця-Подільського, а Львівську — при виїзді.

Особливо боляче дивитися на костьол. Цей останній прихисток конфедератів сьогодні стоїть без даху. На стінах ще можна роздивитися залишки розписів. На місці вівтаря селяни зберігають кукурудзу, а в підлозі видніються місця входу у крипти. Костьол перебуває у такому аварійному стані, що його вже неможливо відреставрувати. Він просто доживає останні дні, сумлінно зберігаючи своїми товстими, але потрісканими стінами вже не конфедератів, а селянську кукурудзу, що дуже прикро. Адже від Окопів до туристичної Мекки України — Кам’янця-Подільського — лише кілька десятків кілометрів. І якби ставлення до історичних пам’яток було б хоч трохи уважнішим, сюди теж міг би пролягати ще один туристичний маршрут. Проте «в історії немає умовного способу»...

Окопи—Київ.

На знімку: руїни костьолу.

Фото автора.