Майже сорок років тому до Маріуполя (тоді Жданов) на відкриття пам’ятника-літака приїжджали покришкінці. Нам, піонерам, що стояли в почесній варті, запам’яталися сивочолі ветерани. Здавалося, що такими — сивими — вони були завжди. І лише з роками усвідомилось, що прославленому асу Олександру Покришкіну в грудні сорок першого, коли він одержав першу бойову нагороду — орден Леніна, виповнилося лише двадцять вісім, а дві Зірки Героя Радянського Союзу він мав у тридцять літ.І ось гортаю недавно віддруковану книгу «Атакує Покришкін» — історика за фахом, краєзнавця, відомого далеко за межами Чернігівського району — Миколи Єременка. Книга базується не тільки на друкованих джерелах, а й містить спогади Катерини Сьомик, Єлизавети Копоть (Олійник), Олександра Сінчі та інших живих свідків перебування легендарного льотчика-винищувача на нашій землі.
Саме цим епізодам з життя Олександра Покришкіна приділяється найбільше уваги, хоча книга містить цікаві факти й з повоєнного періоду. Тут багато фотознімків. Сигнальний тираж поки що — 300 примірників, але завдяки підтримці небайдужих людей, керівників сільгосппідприємств, фермерів, наклад буде збільшено і основну його частину безоплатно передадуть навчальним закладам та бібліотекам.
Віриться, що книга матиме багато вдячних читачів. Підтвердження тому — реакція старшокласників Чернігівської загальноосвітньої школи «Надія». Вони з радістю отримали з рук автора підписані для кожного з них книги і довго гортали сторінки, цікавилися подробицями. Можливо, це підштовхне хлопців і дівчат до роздумів про подвиг своїх дідів у роки останньої світової війни. І кому, як не шкільній молоді, дбати про пам’ятники та військові поховання наших визволителів!
Нещодавно до Чернігівки з Москви надійшов лист, який написали син легендарного льотчика Олександр Олександрович Покришкін та його дружина. Вони вдячні Миколі Єременку за пам’ять, за те, що в Україні не забувають про наших спільних героїв.
Про Покришкіна написано багато. Але інформація здебільшого переходить від автора до автора. Тим цінніше, що Микола Єременко знайшов нові факти з життя героя. Про деякі з них не знали навіть у його родині. Приміром, подробиці одруження Олександра Івановича і Марії Кузьмівни, умови їхнього побуту в Чернігівці. В книзі вперше опубліковано три фото, яких немає в сімейному архіві.
Для читача тут є немало цікавого. Скажімо, як Олександр Покришкін та його побратими переганяли з Москви, Кавказу та Ірану до Чернігівки американські винищувачі «аерокобри» і випробували їх. Уважалося, що ці літаки поступалися німецьким, англійським та радянським винищувачам, бо випускалися для супроводу дальніх бомбардувальників і були важкими. Та Олександр Покришкін і його соколи довели, що це не так. У липні 1944 року «Известия» повідомляли, що американські газети «Нью-Йорк геральд трибьюн» і «Нью-Йорк-таймс» назвали його «кращим льотчиком Другої світової».
А ще книга нагадує, що майже тридцять майбутніх Героїв Радянського Союзу, вихованців Покришкіна, одночасно перебували у нас у Чернігівці з осені 1943-го по весну 1944 року. І лише недавно, завдяки старанням директора районного музею Антоніни Харченко, історика-краєзнавця Миколи Єременка та їхніх однодумців, встановлено пам’ятний знак і меморіальну дошку на честь льотчиків-героїв. Тепер же дотримано слова, даного під час відкритті цієї пам`ятної дошки — видано книгу. А про вулицю Покришкіна у Чернігівці залишається поки що мріяти...
Запорізька область.
