Зранку — реабілітація, надвечір — приватизація

Упевнений, що Прем’єр-міністрові Арсенію Яценюку середа запам’ятається надовго. Те, що залишили по собі покидьки з «ДНР» і найманці-терористи, важко сприймається очима: понівечені інфраструктура міста, залізничні колії, водо- і газорозподільні комунікації, енергомережі, житловий сектор... І це, як на мене, шокує розум. У регіонах, які історично обстоювали велич праці, по-варваськи знищують її результати. 

Нещодавню заяву Прем’єр-міністра про приблизно 8 мільярдів гривень, які знадобляться на повернення до життя Донецької та Луганської областей, очевидно того ж дня підкоригували енергетики. Не інакше, як вони й навели на думку перенести засідання уряду, аби врятувати Слов’янськ від гуманітарної катастрофи. Бо хто не розуміє того, що відсутність води та електроенергії у місті тягне за собою важкі епідеміологічні наслідки. Було видно, що на камеру Яценюк говорив те, чого від нього очікували (воду — до кінця місяця, школи — до 1 вересня тощо). Але варто й узагальнити.

Підсумую: хоч як цинічно це звучить, а сухий залишок після порядкування незаконних збройних формувань, це лише видима частина колосальних втрат країни, які потребують реабілітації. Вони пов’язані з виведенням з експлуатації частини встановленої енергопотужності, браком інвестицій, закриттям робочих місць і вимушеною міграцією мирного населення в інші регіони країни. Захоплені цього тижня Лисичанський нафтопереробний завод на Луганщині або приміщення Вуглегірського комбікормового заводу агрохолдингу «Авангард» на Донеччині зайве підтверджують курс бойовиків на цілковиту дестабілізацію на Донбасі.

Брюссель далеко від Слов’янська. Але глави держав і урядів ЄС на Європейській Раді не через це утрималися від схвалення третього пакета санкцій. А тому що за існуючого впливу Росії на низку провідних європейських країн (Німеччину, Францію, Австрію та інших) досягти консенсусу в Європейській Раді неможливо, а для такого рішення  він потрібен. Як на мене, небажання зіпсувати стосунки з Росією стримує також чимало країн від невідкладної ратифікації Угоди про асоціативне членство України в ЄС.

Однак ще не вечір. Трагедія, яка сталася з пасажирами «Боїнга-777» на Донеччині, поза сумнівом, поміняє ставлення ЄС до того, що відбувається зараз на Донбасі. Американці завдали Росії своїми санкціями неабиякого удару: заблоковано активи, перекрито доступ до кредитування наближеним до Кремля компаніям енергетичного сектору і банкам, зупинено співпрацю фактично з усіма оборонними підприємствами Росії. Того самого дня, по суті, обвалилися російські фондовий і валютний ринки. Поза тим санкції ЄС, якщо після трагедії з авіалайнером малайзійських авіаліній Росію розглядатимуть як пособника міжнародному тероризму, будуть дошкульніші.

Не варто, втім, забувати про вже зроблені кроки. І щонайперше — в підтримці й заохоченні наших зусиль в енергетичній сфері. Нова стратегія Єврокомісії з енергетичної безпеки також переконує у невідворотності санкцій. Оскільки ЄС цілком логічно розглядає прив’язку будівництва російських АЕС до пожиттєвого постачання російського палива — як пряму загрозу диверсифікації поставок і використанню європейських технологій. Або прив’язку російських газогонів на європейській території до власності «Газпрому» — як загрозу цілковитої монополізації. Або поєднання економічних чинників з політичними, що яскраво відбивалося у взаємовідносинах «Газпрому» і НАК «Нафтогаз України» — як брутальний диктат. Усунути загрози від своєї енергетичної системи для європейців означає підтвердити принципи, які закладалися у фундамент Європейського співтовариства. І саме їх обстоює сьогодні Україна на Донбасі.

Зрештою, цього тижня більше думалося про монополістів на нашому, а не європейському ринку. Привід дав намір Фонду держмайна України розпочати восени великий розпродаж державної власності. У тім числі, й енергопостачальних компаній — «Запоріжжяобленерго» (60,2%), «Миколаївобленерго»(70%), «Тернопільобл-

енерго» (50,9%), «Черкаси-обленерго» (46%), «Харків-обленерго»(65%), «Хмельницькобленерго»(70%). Як тут не згадати світанок приватизації — дев’яності. Тоді під девізом «шукай ефективного власника» і з наміром роздобути грошей на розвиток (особливо теплової генерації ) продали першу порцію енергоактивів. Як наслідок — замість інвестицій і зниження концентрації майна в окремих власників одержали катастрофічне падіння платежів по системі, пряму загрозу ядерній безпеці на АЕС. Тодішню приватизацію охрестили тіньовою.

Дещо успішнішою виявилася друга спроба, оскільки вона відбувалася на тлі економічного зростання (2001 рік). Йшлося вже не про ефективного власника, а стратегічного інвестора. Розібрали активи й підняли навіть рівень платежів по системі, однак уже скоро з’ясувалося, що ініціаторами приватизації були потужні фінансово-економічні групи, а не держава. Єдиний іноземний інвестор панічно залишив ринок під тиском, м’яко скажемо, недобросовісної конкуренції. За президентства Віктора Януковича процес роздержавлення проходив вже під орудою олігархів і партійних лідерів, тож держава ставала міноритарієм вже автоматично.

Відтепер ФДМУ запропонує порізати останній «огірок»: 25 відсотків акцій «ДТЕК Дніпроенерго», «ДТЕК Дніпрообленерго», «Київенерго», «ДТЕК Захід-

енерго», «ДТЕК Донецькобл-енерго», «Донбасенерго», «Вінницяобленерго», «Закарпаттяобленерго» та «Суми-

обленерго». Однак вирішальне слово залишиться за мажоритарними власниками акцій, де-факто — за монополістами, які керують процесом від дев’яностих. Допускаю, що вони доберуть останнє, але не йму віри, що приватизаційна виручка посприяє відновленню генерувальних потужностей. На жаль, це стосується не лише електроенергетичного, а й газового, титанового, інших ринків, які, за умов їхнього реформування, залишаються інвестиційно привабливими.

Підсумую: як і в 1997 році, сьогодні роздержавлення теоретично може стати суттєвим важелем економічного зростання. Але практично — тільки за умови, якщо конкурси будуть прозорі й публічні, організатори таких конкурсів — незаангажовані, а умови — рівні для потенційних інвесторів.