Чи встоять золоті куполи?

Над пам’ятками Зимненського Святогорського Свято-Успенського Ставропігійного монастиря нависла смертельна загроза. Фахівці радять, щоб не наражати людей на небезпеку, обмежити вхід парафіян до головного храму — Успенського.

Якщо погожого дня їхати з Луцька, то кілометрів за 10—15 до Володимира-Волинського зліва на горизонті видно Зимненський Святогорський Свято-Успенський Ставропігійний жіночий монастир. Це одна з найстаріших і найшановніших в Україні православна обитель. Монастир виник 1001 року — за півстоліття до Києво-Печерської лаври. Збудував його хреститель Русі князь Володимир на високому березі річки Луга. Був тут зимовий княжий терем. Звідси і назва — Зимно.

У 1495 році на місці дерев’яної церкви князя Володимира луцький князь Федір Чарторийський будує величний кам’яний Свято-Успенський храм. Відроджується Свято-Троїцька церква XІ століття, над брамою зводять дзвіницю, фортечні мури зміцнюють вежами, щоб захистити обитель від татар.

У повоєнні роки монастир закрили, на подвір’ї розмістили тракторну бригаду. Після досліджень, які почалися 1975 року, з’явилася надія, що святиню відновлять. Але 1990 року комплекс у Зимно рішенням Волинського облвиконкому передали УПЦ МП для жіночого монастиря. Відтоді генпроектувальника по комплексу монастиря — інститут «Укрпроектреставрація» (Київ) від робіт фактично усунули, а нове монастирське керівництво, попри охоронно-орендний договір, мало й свої плани.

Сьогодні споруди монастиря, його територія тішать око доглянутістю. Але, попри всю красу, тут витає тривога. Неспокій посилив і лист настоятельки ігумені Стефани від 26 травня 2009 року в облдержадміністрацію — з проханням надати дозвіл та погодження на ремонтно-відновлювальні роботи, щоб запобігти подальшому руйнуванню споруд монастиря. Як пише в листі до Держслужби з питань національної культурної спадщини начальник обласного управління культури та туризму Володимир Лисюк, проблеми, означені у зверненні керівництва монастиря — наслідок грубих порушень користувачем пам’яткоохоронного законодавства. Це засвідчив акт обстеження комплексу від 25 червня 2001 року.

Під час огляду монастиря тоді вперше було зафіксовано ознаки незадовільного стану споруд. На думку фахівців, причина цього — поганий гідрогеологічний стан підземного господарства монастиря. Тим часом монастирське керівництво нехтувало порадами реставраторів. Ось хронологія його дій.

1991 рік. Зруйновано унікальну східну стіну у щойно відреставрованій пам’ятці XV—XVІ століть — трапезній, яка перетворюється на церкву. Тоді ж до розчищеної від малоцінної забудови західної куртини південної оборонної стіни прибудовується корівник та щільно забудовується гаражами так зване господарське подвір’я.

1993 рік. Без повідомлення проектувальника і погодження проекту (якщо такий був), під приводом прокладання локальних інженерних мереж із застосуванням бульдозерів розрито все монастирське подвір’я. При цьому знищено культурний шар і в деяких місцях важкою технікою провалено древні печери.

1995 рік. Без наукового та інженерного обґрунтування зроблено масштабну надбудову пам’ятки XV—XVІ століть — Успенської церкви. При цьому не враховано ані геологічні умови, ані напрацювання «Укрпроектреставрації». Над церквою з’являється нічим не виправданий камуфляж — п’ять масивних кам’яних куполів. Без урахування інженерних рекомендацій інституту проводиться ремонт підпірної стінки, яка остаточно перестає виконувати свої спеціальні функції.

1999 рік. Без погодження з генпроектувальником у південно-західному куті монастирського двору будується чужорідний за архітектурою господарський корпус. При цьому демонтується значна частина бойового ходу на західній стіні і зноситься частина давньої південної куртини. На нижній північно-західній ділянці схилу плато влаштовують штучний став, що не могло не вплинути на гідрологічний режим усього плато.

2000 рік. Усе монастирське подвір’я замощується штучним каменем, що суперечить історичній дійсності та додає проблем з відведенням дощової води.

2001 рік. На власний розсуд, без з’ясування причин обрушення частини підземних ходів під фундаментами Успенської церкви, без залучення професійних гідрогеологів, спелеологів та археологів робиться спроба укріпити ці підземні ходи цегляним тунелем. На відміну від предків, які для цього брали міцну перепалену цеглу, використали звичайну червону, запас міцності якої в умовах вологості обмежений.

У складеному вісім років тому звіті зазначалося: для виявлення ситуацій, що склалися внаслідок спекулятивно-споживацького ставлення до пам’яток Зимненського Святогорського монастиря, необхідно провести ретельні гідрогеологічні дослідження й розробити проект ліквідації аварійного стану підземного господарства та споруд комплексу. Рекомендувалося також демонтувати штучний «архітектурний камуфляж». Окремий пункт: «Треба провести археологічне та спелеологічне обстеження печер монастиря, більшість яких — тисячолітньої давності. Якщо все це на догоду сьогоденній кон’юнктурі буде знехтувано, ризикуємо остаточно втратити одну з найяскравіших пам’яток української національної культури» — підсумовувалося у звіті.

Те й сталося, чого боялися фахівці, — руйнування тривало.

Урешті, страх за майбутнє монастиря пройняв і монахинь. Тепер уже ігуменя Стефана 26 травня 2009 року звернулася в облдержадміністрацію з проханням провести укріплювальні роботи схилу плато. 22 червня прибула комісія на чолі з першим заступником голови Держслужби з питань національної культурної спадщини Яковом Дігтярем, директором «УкрНДІпроектреставрації» Анатолієм Антонюком, головним архітектором проектів цього інституту Євгеном Осадчим, відповідальними працівниками ОДА та управління МНС у Волинській області.

Розповідає член комісії, заступник начальника управління містобудування та архітектури Волинської ОДА Микола Томчук:

— Схил плато, на якому побудовані Троїцька та Успенська церкви, почав осідати. У двох місцях намічаються обрушення ґрунту. В Успенській церкві прогресує ще від 2001 року тріщина — на підлозі вже є перепад у 1,5—2 сантиметри. У церкві є три нави. Крайня від схилу просідає. Це, напевно, пов’язано з підмивом ґрунтів під храмом. Там є мережа печер, окремі з них колись відводили воду. Тепер, швидше за все, порушено гідрологічний режим і води проникають в печери.

Комісія зауважила, що Успенський храм мав бути відновлений у готичному стилі, але релігійна громада на це не зважила. Натомість над храмом зведено п’ять куполів, а це додаткове навантаження на фундамент. Не досліджено, як передбачалося, і печери монастиря. Тому комісія вважає за потрібне сканувати територію георадаром, встановити контроль за розвитком тріщин у храмах і за несучими конструкціями колон, визначивши чи відхиляються вони від вертикалі.

Микола Томчук продовжує:

— Колись монастирське подвір’я було земляним, і ґрунт не допускав просочення води в печери. Мощення території штучним каменем вплинуло на водостік, зменшило випаровування, земля перестала «дихати». Крім того, під бруківкою прокладено комунікації в коробах, де також збирається вода, яка може текти під фундаменти монастирських будівель.

Успенська церква — п’ятикупольна, а раніше була з чотирма куполами. Потім два зняли. Ймовірно, вже тоді вона відчувала зайве навантаження. І в ХІХ столітті церкву укріпили. Саме північну стіну, над схилом плато, було підперто. Потім знято ще два куполи, замінено на легкі конструкції.

Але із самого початку фахівці «УкрНДІпроектреконструкції» пропонували відновити її в первісному вигляді, а вона будувалася в готичному, без куполів. Дах церкви мав бути гостроверхим і накритий гонтою.

— І це був найрозумніший варіант, який у монастирі відкинули в 1991 році, — долучається до розмови заступник начальника управління культури та туризму ОДА Василь Ворон. — Важливо, щоб ніхто не піддавав сумніву авторитет інституту, досвід його фахівців. Бо організація, яка запропонувала свій проект укріплення схилу, не має ліцензії на роботи з пам’ятками архітектури. Кому і для чого це потрібно? Хочуть дешевизни? Отримають варіант, який знову вилізе боком.

— А чи прийняла комісію ігуменя Стефана?

— З нею розмовляли троє наших керівників, інші чекали на дворі. Я навіть не хочу на цю тему вести мову. Закон про охорону культурної спадщини чітко регулює процеси, пов’язані з такого роду користувачами. Вони просто повинні своїм коштом ліквідовувати ті втрати, які було завдано пам’ятці.

— На жаль, в монастирі і нині не дослухаються до порад фахівців, — зауважує Микола Томчук. — Сьогодні проводять на Успенській церкві оздоблювальні роботи, тинькують фасади. Там були тріщини, які пішли по тиньку. Так, храм мусить мати гарний вигляд. Але, на жаль, вони використовують полістирол. А він негативно впливає на стіни, вони перестають «дихати».

— Проблем з пам’ятками у нас з кожним днем більшає, —констатує Василь Ворон. — А коштів, які давали б нам можливість підтримати пристойний рівень ремонтно-реставраційних робіт, уже два роки немає. За сімнадцять літ незалежності лише з 2005-го по 2007-й ми в середньому на рік отримували по чотири мільйони гривень. І змогли з держбюджету залучити на пам’ятки 14 мільйонів. І то все. Невідомо, коли так буде знову. Турбує і те, що нема кому наглядати за збереженням архітектурно-історичних шедеврів. Спеціально уповноважені органи в райдержадміністраціях не створено. При облдержадміністрації мало б працювати управління з охорони культурної спадщини з одинадцяти осіб, а є лише троє, які розриваються між усіма цими клопотами. Мусить, нарешті, бути принципова позиція «УкрНДІпроектреставрації» щодо Успенського собору. Залишати на ньому куполи чи демонтувати? Над спорудою, яка, судячи із спостережень, не стоїть на місці, навішено 60 тонн. Це страхітливо! Це дамоклів меч!

— Аварійний стан зафіксовано комісією, але будь-коли може статися непередбачене. Краще попередити аварію, — додає Микола Томчук. — Зважаючи на обставини, керівництво УПЦ і насамперед Зимненського монастиря, повинно прислухатися. Пропозиція комісії така: «Встановити інструментальні спостереження за деформаціями всередині й на оточуючій території (зокрема, провести проміри вертикальності колон і стін собору, деформації підлоги, характерних тріщин і зсуву ґрунту в бік нижньої тераси). На час проведення робіт обмежити перебування людей всередині церкви».

Сподіваємося, що і держава не буде осторонь проблем монастиря. І ще не одне століття він гордо стоятиме на Святій Горі над Лугою.

Волинська область.

На знімку: головний храм Зимненського монастиря —Успенський найбільше постраждав від природних умов та людської легковажності.